сторопілий
СТОРОПІ́ЛИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до сторопі́ти.
Саня швидко рушила до селища. Сторопілий від такої несподіванки, юнак ніби прикипів до землі (Шовк., Інженери, 1956, 113);
// У знач. прикм.
Гриша клубком підкотився до сторопілого бандита і схопив його за ноги (Сміл., Сашко, 1957, 223);
Загледівши за Валериковим плечем сторопілого Данька, він одразу вгадав у ньому людину степову, далеку від всієї цієї механіки (Гончар, Таврія, 1952, 211).
2. у знач. прикм. Який виражає розгубленість, збентеження, переляк.
Сторопіле обличчя; Сторопілі очі.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- сторопілий — (який розгубився з певного приводу) оторопілий, переляканий, остовпілий. Словник синонімів Полюги
- сторопілий — сторопі́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- сторопілий — див. зляканий; приголомшений; розгублений Словник синонімів Вусика
- сторопілий — СТОРОПІ́ЛИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. акт. до сторопі́ти. Саня швидко рушила до селища. Сторопілий від такої несподіванки, юнак ніби прикипів до землі (Ю. Шовкопляс); // у знач. прикм. Гриша клубком підкотився до сторопілого бандита і схопив його за ноги (Л. Словник української мови у 20 томах
- сторопілий — -а, -е, розм. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до сторопіти. 2》 у знач. прикм. Який виражає розгубленість, збентеження, переляк. Сторопіле обличчя. Великий тлумачний словник сучасної мови