стрепенути
СТРЕПЕНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. кого, що. Поштовхом, посмиком, ривком і т. ін. заколивати що-небудь.
Перекинувши через плече улик, побіг [дід] з ним до тернини, підставив під бджоли і стрепенув легенько гілку... (Панас Мирний);
// Смикнути, шарпнути кого-небудь за щось.
[Любов (стрепенула його за руку):] Тобі страшно? (Леся Українка);
Побачивши, що хлопець обижає [ображає] Тетянку, стрепенув [дід] його за вухо (Грицько Григоренко).
2. чим. Поривчастим рухом захитати, замахати чим-небудь.
Целя отряслась із нього [забуття], стрепенула своєю головкою з коротко обстриженим, м'яким, як шовк, попелястим волоссєм [волоссям] (І. Франко);
// Зробити помах чим-небудь у повітрі; змахнути.
Оселилися вони знов у своїй хаті, у глухім дворі, бо вже не було там нічого живого, щоб голос подало, щоб крилом стрепенуло – усе вже спродане було... (Марко Вовчок);
Сашко обережно підкинув ластівку, вона стрепенула крилами і знялась на акацію (Л. Юхвід).
3. кого. Викликати в кого-небудь стан тремтіння, дрожу, ознобу.
Мов лихоманка стрепенула Василя; поблід, як полотно (Г. Квітка-Основ'яненко);
Якась трясця стрепенула його всього, коли він пригадав тепер те (Панас Мирний);
// безос.
– А що, Федоре, панів куме! – ледве ворочаючи язиком, вимовляє Федір. – Дожився? .. Бач, як тебе стрепенуло!.. (Панас Мирний).
Значення в інших словниках
- стрепенути — стрепену́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- стрепенути — -ну, -неш, док. 1》 перех. Поштовхом, посмиком, ривком і т. ін. струсонути що-небудь. || Смикнути, шарпнути кого-небудь за щось. 2》 неперех., чим. Поривчастим рухом захитати, замахати чим-небудь. || Зробити помах чим-небудь у повітрі; змахнути. 3》 перех. Великий тлумачний словник сучасної мови
- стрепенути — (як (мов, ні́би і т.ін.)) лихома́нка стрепену́ла (взяла́ і т. ін.) кого. Хтось відчув озноб, здригнувся, затремтів; комусь раптом стало моторошно, страшно і т. ін. Мов лихоманка стрепенула Василя; поблід, як полотно, та аж руками схопивсь за коляску (Г. Фразеологічний словник української мови
- стрепенути — СТРЕПЕНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. 1. перех. Поштовхом, посмиком, ривком і т. ін. заколивати що-небудь. Перекинувши через плече улик, побіг [дід] з ним до тернини, підставив під бджоли і стрепенув легенько гілку… (Мирний, І, 1954, 192); // Смикнути... Словник української мови в 11 томах
- стрепенути — Стрепенути, -ну, -неш гл. Встряхнуть. І шкурою сірий бугай стрепенув. Шевч. Вони пили, полинули, крилечками стрепенули. Чуб. V. 58. Прилетіла пава, коло його впала, крилечками стрепенула та й поцілувала. Мет. 103. Мене пан за ухо стрепенув. Г. Барв. 56. Словник української мови Грінченка