стук

СТУК¹, виг., часто уживається з повторенням: стук-стук, стук та стук.

1. Звуконаслідування, що означає короткий, уривчастий звук від удару по чому-небудь, падіння чогось і т. ін.

– Стук-стук, – стукає хтось у вікно (Я. Галан).

2. Уживається як присудок за знач. сту́кнути.

Коли щось у віконце стук-стук!.. (Марко Вовчок);

Коли це вночі, спимо ми, щось у вікно – стук! (М. Коцюбинський);

Пахнуть клепки свіжим дубом, йдуть самі до рук. Бондар свисне, скине чубом і все стук та стук (М. Рудь);

Щодня в подвір'я наше заліта Упертий дятел. Сяде на колоді – І стук та й стук, що й переслухать годі (М. Рильський);

– Мовчу я, а в самого серце тільки стук-стук-стук, стук-стук-стук (Григорій Тютюнник).

СТУК², у, ч.

1. Короткий, уривчастий сильний звук від удару по чомусь, падіння чого-небудь, коливань, розривів і т. ін.

Немов дика орда наступала на город і ґвалтувала тишу стуком копит об камінь, скрипом арб [гарб] і риком худоби (М. Коцюбинський);

З дому чути тихий стук посуди (М. Рильський);

Чулися вже з города людські голоси, стуки та грюки, дзеньки та бреньки (П. Загребельний);

// Короткі, уривчасті звуки, утворювані ким-, чим-небудь під час роботи.

З великої кузні було чути сопіння ковальського міха і стук коваля (Н. Кобринська);

// Удар (у двері, вікно і т. ін.), який сповіщає про що-небудь або є умовним сигналом.

Не швидко почула Христя стук у вікно... – Він, він, Гриць! (Панас Мирний);

Сьогодні Михайло Нагорний не зайшов до школи, тільки умовним стуком викликав учителя з тісної кімнатки (М. Стельмах).

2. Шум, який створюється ритмічними скороченнями серця, пульсацією крові.

Вже кілька місяців жив у ворожому тилу, по власній землі ходив, мов по чужій, прислухаючись навіть до стуку власного серця (Ю. Збанацький).