суперник

СУПЕ́РНИК, а, ч.

1. Той, хто прагне перемогти, перевершити кого-небудь у чомусь.

[Убийбатько:] Хіба ще хто хоче прославитись, крім мене? Хто ж цей, сказати б, мій конкурент на лавровий вінок, мій злий суперник? (І. Микитенко);

Розгромивши хозарів, Київ усунув свого суперника в гегемонії у Євразії та поставив під контроль Русі великий торговий шлях Волгою (з навч. літ.);

// Один із учасників спортивного змагання, гри.

“Лопну, а не здамся”, – поклав собі Порфир і просто з себе вискакував, щоб не відстати від суперника, більше того – щоб таки вибороти честь першості! (О. Гончар);

// Той, хто, поряд з іншим, домагається кохання якої-небудь жінки.

Начко почув .. холод у своїм серці на думку, що Владко міг би .. стати його суперником, а що гірше, щасливим суперником (І. Франко);

Тут [у пивній] заливають часом свою очманілу голову ревниві парубки, щоб потім .. вдертися в гущу молоді й виміщати всю свою злість і любовні невдачі на суперникові (А. Шиян).

2. перен. Той, хто має однакові з ким-небудь якості, достоїнства, заслуги і т. ін., не поступається перед кимсь.

Циган Охрій намагався так бити в свій бубон, щоб суперника в музиці, Лейбу, не чути було (О. Іваненко);

Жуковський твердив, що “перекладач у прозі – раб, перекладач у віршах – суперник” (М. Рильський).