суперник

СУПЕ́РНИК, а, ч.

1. Той, хто прагне перемогти, перевершити кого-небудь у чомусь.

[Убийбатько:] Хіба ще хто хоче прославитись, крім мене? Хто ж цей, сказати б, мій конкурент на лавровий вінок, мій злий суперник? (Мик., І, 1957, 414);

— Уявіть собі, ось кінчиться війна… Очевидно, імперіалістичні хижаки знову візьмуться за своє… Знову розгорнеться боротьба між суперниками, між конкурентами (Гончар, III, 1959, 428);

// Один із учасників спортивного змагання, гри.

Армійці Ленінграда приймали у себе чемпіонів країни — хокеїстів команди «Крила Рад». Господарі майданчика зіграли проти іменитих суперників напористо, швидко, агресивно (Веч. Київ, 5.XII 1974, 4);

// Той, хто, поряд з іншим, домагається кохання якої-небудь жінки.

Начко почув.. холод у своїм серці на думку, що Владко міг би.. стати його суперником, а що гірше, щасливим суперником (Фр., VI, 1951, 229);

Тут [у пивній] заливають часом свою очманілу голову ревниві парубки, щоб потім.. вдертися в гущу молоді й виміщати всю свою злість і любовні невдачі на суперникові (Шиян, Баланда, 1957, 83).

2. перен. Той, хто має однакові з ким-небудь якості, достоїнства, заслуги і т. ін., не поступається перед кимсь.

Циган Охрій намагався так бити в свій бубон, щоб суперника в музиці, Лейбу, не чути було (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 24);

Жуковський твердив, що «перекладач у прозі — раб, перекладач у віршах — суперник» (Рильський, IX, 1962, 59).

Не ма́є супе́рників хто, що; Нема́є (нема́) супе́рників у кого — чого — хто-, що-небудь перевершує всіх, все.

Всі твори Гоголя присвячені виключно змалюванню світу російського життя, і в нього нема суперників у мистецтві відтворювати його в усій його правдивості (Бєлін., Вибр. статті, 1948, 354).