сушити

СУШИ́ТИ, сушу́, су́шиш, недок., що.

1. Позбавляти вологи, робити що-небудь сухим, помістивши його на повітрі, в теплому місці, біля вогню, на сонці.

[Поліксена (трошки збентежена):] Ми рабині під вікном були, сушили вовну, чули ненароком розмову вашу (Леся Українка);

Баба сушить гроші коло вогню, – запліснявіли були (Г. Хоткевич);

В хаті Ганна .. розпалила дрова, розвісила сушити вологий Катеринин одяг (С. Чорнобривець);

Якось на горищі, як розвішувала сушити білизну, зустрілася Захарова з Сашею, дочкою робітника (О. Донченко);

// Позбавляючи вологи, робити сухішим, сухим.

Люде б сонце заступили, Якби мали силу, Щоб сироті не світило, Сльози не сушило (Т. Шевченко);

Вітер приносить дощі, але вони теплі, і сонце за півгодини все сушить (М. Коцюбинський);

Вода не давала суховіям сушити ґрунт (з газ.);

Якусь хвилину отак і стояли, занімівши, .. тільки час від часу гарячими губами сушили одна одній змокрілі щоки (Яків Баш);

// Робити що-небудь сухим, витираючи або промокаючи його чимсь.

Вони сушили очі хустинками з чорними траурними бережками (Ю. Смолич);

// Викликати відчуття сухості у горлі, на губах, язиці і т. ін.

Холод пройняв все її тіло, тоді як зітхання гаряче-гаряче так і смаже уста, так і суше [сушить] у роті (Панас Мирний);

Палюще дихання пустині сушило губи (О. Ільченко);

Жага йому шалена у грудях сушить, дихать не дає (І. Гончаренко);

// безос.

– Ніч холодна, а пити... просто сушить всередині (О. Гончар).

2. Видаляючи вологу з рослин, плодів, ягід і т. ін., робити їх сухими і придатними для зберігання; засушувати, висушувати.

Потім її стала [Маріула] вчити І лікарувати [лікарювати], Які трави, що од чого, І де їх шукати. Як сушити, як варити... (Т. Шевченко);

Він косить траву і сушить сіно, для них [звірів] будує хліви і стайні (І. Франко);

Іриней готував для нього різні ліки, ходив за ними кудись далеко в ліс, а потім кип'ятив, сушив, розтирав (П. Кочура);

У жилих будівлях під навісами сушили і зберігали овочі та фрукти (з наук. літ.);

На вози вантажили для них сухий пайок, пекли хліб, сушили сухарі (З. Тулуб);

В сушарці яблука починають сушити при температурі 75 –80 градусів (з наук. літ.).

3. перен., кого, що. Підриваючи здоров'я, робити худим, ослабленим; виснажувати, знесилювати.

Сушить чоловіка не робота, а турбота (прислів'я);

Яка та панська робота важка та нагальна, як вона її сушить та в'ялить (Панас Мирний);

Страшна туга підривала її сили і сушила тіло, і дівчині інколи здавалося, що вона опускається на дно глибокої ями (Д. Бедзик);

Не старість, а горе і безправ'я сушать і гнуть людину (І. Цюпа);

// Завдавати моральних страждань; мучити.

Рум'яна, гарна на лиці, Хороша, з чорними бровами, Вона сушила молодців Своїми ясними очами [очима] (С. Руданський);

– Не суши мене..; скажи мені щиру правду, чи слати до тебе старостів, чи ні? (І. Нечуй-Левицький);

Ми глянули на неї всі втрьох. Ми сушили її очима, кололи наскрізь.., а слів підходящих не знайшли (Ю. Яновський).

Журба́ їсть (су́шить) / з'ї́ла (зсуши́ла) див. журба́.

◇ (1) Суши́ти / ви́сушити се́рце (се́рденько):

а) (чиє, кому і без дод.) завдавати кому-небудь душевних страждань, мук.

– Нащо ти, Любочко, козацьке серце сушиш?.. (П. Гулак-Артемовський);

Е, гетьте, думки сумнії, не суши, журбо, серця!.. (М. Коцюбинський);

Тихо, любо жилося дитині. І ніщо не сушило серденька (Леся Українка);

Скільки синів і дочок занапастили вороги, скільки нездійсненних зачать висушило матернє [материнське] серце! (О. Довженко);

б) уболівати, переживати за ким-небудь.

Вона глянула в повиті сумом Оленчині очі і сказала: – Не треба так побиватися... сушити серце (А. Хижняк);

(2) Суши́ти / ви́сушити [собі́] го́лову (мо́зок, діал. мі́зки) над чим-ким і без дод.:

а) напружено думати, розмірковувати над чим-небудь, шукаючи розв'язання якихось проблем.

Учений вже довгий час сушить голову над якоюсь проблемою (із журн.);

Вляглася метушня, а князь все ходить у покоях, сушить собі голову. Що значать ці кляті дари? (Д. Міщенко);

Тому знов Мартин виступив: – Люди добрі! Ніколи над цим довго сушити голови. Ніч на носі (У. Самчук);

[Грінчук:] Десь там, – кажу, – сам [писар] у тій радниці сидить та над нашими справами мозок собі сушить (І. Франко);

б) напружено згадувати кого-, що-небудь, турбуватися про щось.

Як душив мене в тій хаті Дух від зілля! Я все думав, Голову сушив, де чув я Пах такий? Даремно думав (Леся Українка);

Найпростіше було Василеві. Він і досі був одинаком, жив десь на висілку, наймаючи собі кімнату, не сушив голови різним житейським дріб'язком (П. Загребельний);

– Вам зовсім не потрібно сушити собі голови, бо про все турбуватиметься Люся (Олесь Досвітній);

в) невідступно з'являтися у свідомості, турбувати, хвилювати когось (про думки). Жартує.

чоловік та сміється, нібито й хвороби в нього ніякої – .. Що вже з нього було б, коли б ото кістки не боліли, коли б чорна жура не сушила весь час голови? (Ю. Збанацький);

Город [місто] твердо засинає, а наразливая думка .. сушить мозок непокоєм (Дніпрова Чайка);

[Зінаїда Павлівна (До Арсена):] Не журіться, журба висушить мозок, а ради не дасть (Л. Дмитерко);

г) (чим) виснажувати кого-, що-небудь; ослаблювати здатність до чіткого мислення, ясного розуміння чогось і т. ін.

Як швець дубом шкури пересипа, Так нюхарі сушать собі мозок табакою (прислів'я);

(3) Суши́ти зу́би – сміятися, посміхатися.

Біля самого двору Безбородька осяяла щаслива думка. Він аж зупинився, .. вдоволено засміявся .. – Чого це ти, чоловіче, зуби сушиш? – обізвалась із городця гостровуха Марія (М. Стельмах).