та

ТА¹ див. той.

ТА², спол.

I. єднальний. Уживається для поєднання двох рівноправних синтаксичних одиниць; за знач.енням відповідає спол і

1. Поєднує однорідні члени речення.

Поки хліб та вода, то ще не біда! (прислів'я);

Тулиться Чіпка до баби та стиха шепче: “Я, бабусю, добрий... я злого не робитиму” (Панас Мирний);

З тих плавневих місячних ночей та з жаги молодої зіткалося те, що стане потім синовим життям (О. Гончар);

// Поєднує в інтонаційне ціле два слова, що виражають єдине поняття або коло близьких понять.

Спершу стара пані тішилась велико тими гостьми, а далі, як почались між ними сварки, стала думати та гадати: – не рада вже їм, да не одбити (Марко Вовчок);

Не день, не годину, в журбі та в печалі, Прожив той співець, як в пустині (Леся Українка);

// З'єднує повторювані слова з метою підсилення вислову.

А ворон спускається все нижче та нижче (М. Коцюбинський);

– Ой, далеко, браття, до нього [Берліна] йти... Буде ще крові та крові... (О. Гончар).

2. Поєднує речення, які виражають одночасність дії.

Ще треті півні не співали, Ніхто нігде не гомонів, Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів (Т. Шевченко);

// Поєднує речення, у другому з яких є вказівка на несподіваність, раптовість дії, події.

Було тихо. Та от почали долітати крики (О. Довженко).

II. приєднувальний.

Приєднує члени речення й цілі речення, що доповнюють, уточнюють раніше висловлену думку.

– Чи ти ба, як голуби обсіли хреста? Та самі з себе білі (І. Нечуй-Левицький);

Біля призьби в нього [хлопчика] і хата своя, і ціле хазяйство, та не якесь злидарське – в загоні не одна пара волів круторогих (А. Головко);

// У сполученні з прислівником “ще” уточнює та підсилює виразність раніше висловленої думки.

[Прочанин:] Ти мене не бійся. Я не такий, щоб зрадити людину, та ще таку добрячу (Леся Українка);

Він мав у підлеглих і в начальства значний авторитет як знавець своєї справи та ще як людина суворо принципова (О. Гончар);

// Уживається в значенні, близькому до крім того, до того ж (із підсилювальним відтінком).

Все, що тут написано, в майбутню кінокартину, звичайно, не ввійде, та навряд чи воно там і потрібне (О. Довженко).

III. протиставний.

1. Приєднує речення або члени речення зі значенням протиставлення, невідповідності або обмеження попереднього; за значенням близький до спол. але, проте.

Є що їсти й пити, та нема з ким говорити (прислів'я);

Світить місяць у віконце, Та в очах темніє (П. Гулак-Артемовський);

Тату мій... Мій добрий дід був трохи злий на тебе, ну, а ти на нього. Та він любив тебе (В. Сосюра);

// Уживається з обмежувальним значенням; за значенням близький до спол. тільки.

І згадую Україну, І згадать боюся. І там степи, і тут степи, Та тут не такії, Руді, руді, аж червоні, А там голубії (Т. Шевченко).

2. Уживається в протиставно-допустових конструкціях на початку головного речення, підкреслюючи логічну невідповідність між змістом головного та підрядного речень.

Хоч ізійшлися і раненько. Та пан Еней наш опізнивсь (І. Котляревський);

// З обмежувально-допустовим значенням уживається для сполучення однорідних членів речення.

До того, й самі достатки його не які були, щоб можна було розкидатися, як другі, хоч і прості, та багатирі-дуки (Панас Мирний);

– Ну, так хто кого? – не обертаючись, щоб не розсміятися з гороб'ячої завзятості Кушніра, питав Свирид. – Обоє один одного, – неохоче відповів Степан. – Хоч і гладкий, та жилавий, чорт (М. Стельмах);

// Разом із спол. зате вживається з відтінком компенсаційного протиставлення.

[Співець (Торкає струни, щоб показати їх голос):] Слабенько грають. Та зате сі струни колись бриніли у руках пречистих святих співців (Леся Українка).

IV. перелічувальний.

Поєднує слова або цілі речення в переліку.

Тільки і мрії було, щоби клаптик малесенький поля, Дім, та город, та криниця з веселим струмком біля дому (М. Зеров);

Запахла осінь в'ялим тютюном. Та яблуками, та тонким туманом (М. Рильський).

ТА³, част. підсил.

1. Уживається на початку речення для посилення висловлюваної думки; адже, таж, тож.

Молдувани [молдавани] обурились. Хто має право рубати їх виноградники? Та вони на шматки розірвуть першого, що підніме сокиру над кущем (М. Коцюбинський);

– Воля?.. Може, ти ще й побачиш, а вже мені то не доведеться. – Як-то не доведеться? Та як ми сюди переходили, то сам управляющий нам казав, що трошки поробимо на пана, а тоді воля буде! (Г. Хоткевич);

// Разом із часткою так підсилює слово, перед яким стоїть (найчастіше прислівник, уживаний як обставина способу дії).

Глянув він на мене – та так жалібно, аж за серце вхопив (М. Коцюбинський);

І тоді лише схаменувся [Кльоц], як ущемило його порядно. Та так порядно, що нема як уже й ворухнутися (Г. Хоткевич);

// Уживається в питальному та окличному реченнях при слові, на яке падає логічний наголос.

Катря втихомирилася. Та як же було й не втихомиритися, коли син обіцяв такі багаті приноси? (Панас Мирний);

– Товариші, та невже ви не розумієте, якого лиха ми можемо накоїти своїм виступом? (А. Головко);

Як вабить пристань запальних малят, Романтиків у трусиках і майках! Та що малят! Кого вона не вабить! (М. Рильський);

// Уживається з дієсловом наказового способу для підкреслення прохання чи спонукання.

– Та ти хоч скажи, в чім річ. Перестань плакати (Г. Хоткевич);

Уже на горбі Артем .. оглянувся назад і ще гукнув неголосно: “Та вертайтесь уже, мамо!” (А. Головко);

// Перед часткою ні підсилює заперечувальний зміст речення.

Та ні! не годен я списать цвітінь твою [Прованс]! Коли ж я мушу жить у іншому краю (М. Зеров).

2. Уживається в різних мовних ситуаціях, коли немає можливості чи бажання точно відповісти на поставлене питання.

– Чого ти не поснідав, тату? – поспішаючи за батьком, питає вона. – Та-а, – махає рукою Полікарп (М. Зарудний);

– А чому ви, Ганю, довгоносими [яйцями] не підсипаєте? – аж присів [дядько Микола] біля решета, на яке вже мостилася квочка. – Та, – відмахнулася мати рукою (М. Стельмах).

3. Уживається в середині речення перед присудком чи групою присудка для підсилення їх значення.

Тілько тепер згадала, що вона не за мужиком, а за дворянином, і що справді добре б було, якби Кирило та був паном (Панас Мирний);

Якби мої думи німії та піснею стали без слова, вони б тоді більше сказали, ніж вся моя довга розмова (Леся Українка);

// Уживається в народній поезії та в стилізації під народнопоетичну мову.

– Не хочу я женитися. Не хочу я братись, .. А піду я одружуся З моїм вірним другом, З славним батьком запорозьким Та з Великим Лугом (Т. Шевченко);

І ту пісню [наспівував батько], де розповідається, як на горі удівонька та пшениченьку сіє, і ще багато-багато сумовитих і задушевних пісень (Т. Масенко).