таємничий

ТАЄМНИ́ЧИЙ, а, е.

1. Сповнений таємниць (у 2 знач.); загадковий, невивчений.

Манив до себе [сад] розкішним холодом, темною зеленню, живим запахом та легесеньким, таємничим шепотом листя (І. Франко);

Настала тиха українська ніч .. – всі речі стали незнайомими, набравши зовсім іншого узагальненого нічного вигляду і почавши жити якимсь окремим таємничим життям (О. Довженко);

Сиваші, оце гниле таємниче море, не перестають дивувати Дьяконова. Диво природи. Геологічна загадка (О. Гончар);

Здавна світло місяця здавалося людям таємничим і загадковим (з наук.-попул. літ.);

// Оповитий таємницею (про людину).

Ця розмова .. загострила цікавість до таємничої постаті вченого (Ю. Смолич);

В судових документах раз у раз згадується цей таємничий демократ у шкіряному картузі (В. Кучер);

// у знач. ім. таємни́че, чого, с. Про що-небудь, сповнене таємниць, загадок.

2. Якого не можна збагнути, зрозуміти, осягнути; невіданий, потойбічний.

Таємнича доля судила Олені опинитись на чужій стороні хутко (П. Куліш);

Ввесь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна (М. Коцюбинський);

// Який має чудодійну силу, чудодійні властивості; чарівний.

Імператори Візантії .. мали численне наймане військо і флот, страхали своїх ворогів таємничим грецьким вогнем (С. Скляренко);

Вчитель нахиляється до ступи й рукою вигортає звідти жменьку грубо стовченого борошна із таємничого зілля (М. Стельмах).

3. Який свідчить про наявність таємниці (у 1 знач.); який містить таємницю.

– Не забудьте ж, що умовлено, – боком повернувшись до Михайла, таємничим тоном промовив Юлій і подав нам свою холодну долоню (Олесь Досвітній);

Натискає [Врангель] пальцем на пелюстки і, коли кулька розкрилася, знов починає уважно розглядати оті таємничі знаки, яких удень так і не розгадав. Що вони мають значити? (О. Гончар).

4. рідко. Те саме, що тає́мний 1.

З матір'ю держав він [Ласкаро] раду Таємничую, на мигах, Як би того Атта Троля Приманити і забити (Леся Українка).