твій

ТВІЙ, твоя́, твоє́.

1. Займ. присв. до ти.

Я стояла біля тебе, Не зважилась ані за руку взяти, Ані схилитися до твого чола (Леся Українка);

Кінь стримано стогнав крізь зуби. “Коли б не твоя нога, друже, поплатився б я своєю”, – думав Вася (О. Гончар);

// Належний тобі.

Коли чого в руках не маєш, То не хвалися, що твоє (І. Котляревський);

І, може, в тихій твоїй хаті Я буду знову розмовляти З тобою, друже мій (Т. Шевченко);

– Забув сказати, що перекинув також столик .. – і розсипав твої папери (Ю. Яновський);

// у знач. ім. твоє́, твого́, с. Те, що належить тобі.

– У нас не було мого і твого. У нас було тільки наше (О. Гончар);

// Який виходить від тебе; зроблений, створений, написаний, сказаний і т. ін. тобою.

– Захоч – і вродиться все зразу, Все в світі ждеть [жде] твого приказу (І. Котляревський);

Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами (Леся Українка);

Над книжкою твоєї [І. Котляревського] “Енеїди” нащадок схилить радісне чоло (В. Сосюра);

Ні, неправдива твоя рада, кошовий! – промовив Бульба (О. Довженко);

// Який стосується тебе.

[Лісовик:] Згадай, якою ти була в ту ніч, коли твоє кохання розцвілося: була ти наче лісова царівна (Леся Українка);

Тільки б погодилась Доля, Орфей би нещасний подвоїв Міру твоїх бідувань за смерть Еврідіки дочасну (М. Зеров);

// Такий, як у тебе, власт. тобі.

Прийняти Зволь оцю рибу, .. що до віку твого дожила (М. Зеров);

– Ох, не бачити, Никаноре, нам тих грошей на пошті: хіба ж ми не знаєм твоєї вдачі (М. Стельмах);

// Признач. тобі.

Твоє місце;

Твоя доля;

// У якому чи поблизу якого ти живеш.

Твоє місто (село);

Твій край;

// У якому ти береш участь, вчишся, працюєш і т. ін.

Твої змагання;

Твій інститут;

// До якого ти належиш.

[Лукаш:] А хто ж твій рід? Чи ти його зовсім не маєш? (Леся Українка);

Твій народ.

2. Який перебуває в родинних або дружніх, близьких стосунках із тобою.

– Так він став у службу, заробив грошей, купив хату та й одружився з твоєю матір'ю (Панас Мирний);

О тату мій, якби ти знав, що твій Володька на Вкраїні вже став улюблений поет (В. Сосюра);

– Що, синку, помогли тобі твої ляхи? Андрій мовчав (О. Довженко);

// у знач. присудка. Який кохає тебе, належить тобі.

– Ти моя. Тоді її очі .. твердо говорять: – Твоя (М. Коцюбинський);

В садах крізь листя й вітів грати такі ж слова: “люблю... твоя” (В. Сосюра);

// Уживається в кінці листа в знач.: відданий тобі.

3. у знач. ім., розм. твій, твого́, ч. Чоловік, одружений з тобою;

// твоя́, твоє́ї, ж. Жінка, одружена з тобою.;

// твої́, твої́х, мн. Батьки, родичі або інші близькі тобі люди. Аби́ (якщо́) ва́ша (твоя́) зго́да див. зго́да;

Ва́ша (твоя́) персо́на див. персо́на;

Ва́ше (твоє́) здоро́в'я див. здоро́в'я;

Де твоя́ (у те́бе, ва́ша, у вас і т. ін.) со́вість? <�Май (ма́йте) со́вість> <�Нема́є (нема́) со́вісті у те́бе (вас і т. ін.)> див. со́вість;

Не твого́ хи́сту див. хист¹;

(1) Не твоє́ ме́леться – не стосується тебе (перев. при застереженні не втручатися у що-небудь, не робити чогось).

Мелодія була гарна .., я й сам пробував підвивати, але час од часу хто-небудь зі співунів осудливо зиркав на мене, мовляв, не пхайся, не твоє мелеться, і я вмовкав (Ю. Андрухович);

Пора́ на вас (на те́бе) <�Ва́ша (твоя́) пора́> див. пора́;

Пра́вда на моє́му (твоє́му, його́ і т. ін.) бо́ці <�Моя́ (твоя́, його́ і т. ін.) пра́вда> див. пра́вда;

Спаси́бі за (ва́шу, твою́) ла́ску див. спаси́бі;

У моє́му (у твоє́му, у на́шому, не в моє́му, не в твоє́му, не в на́шому) хара́ктері див. хара́ктер.

◇ Ваш (твій) покі́рний (уклі́нний) слуга́ див. слуга́;

Ви́йти / вихо́дити на моє́ (твоє́, його́ і т. ін.) див. вихо́дити;

Во́ля ва́ша (твоя́) див. во́ля;

Ді́ло твоє́ (його́, ва́ше і т. ін.) <�Спра́ва (річ) твоя́ (його́, ва́ша і т. ін.)> див. ді́ло;

До ва́ших (твої́х) по́слуг <�До ва́шої (твоє́ї) по́слуги> <�До по́слуг вам> див. по́слуга;

Коли́ [б] (мо́же) твоя́ (ва́ша) ла́ска (рідко ми́лість) див. ла́ска¹;

Куди́ твоє́ (рідше ва́ше) ді́ло див. ді́ло;

Моє́ (твоє́, його́ і т. ін.) [було́] зве́рху див. мій;

Моя́ (твоя́, його́ і т. ін.) во́ля во́лить див. во́ля;

На моє́ (його́, її́ і т. ін.) о́ко <�На мої́ (твої́, ва́ші і т. ін.) о́чі> див. о́ко¹;

На свою́ (мою́, твою́ і т. ін.) ши́ю; Собі́ на ши́ю див. ши́я;

На твоє́му мі́сці див. мі́сце;

Не ва́ша (твоя́, його́ і т. ін.) спра́ва <�Не ва́ше (твоє́, його́ і т. ін.) ді́ло> див. спра́ва¹;

Не з моє́ю (твоє́ю, на́шою і т. ін.) кише́нею див. кише́ня;

Не твій (його́, ваш і т. ін.) кло́піт <�Не твоя́ (його́, ва́ша і т. ін.) хворо́ба (печа́ль)> див. кло́піт;

Не твого́ (мого́, його́ і т. ін.) ро́зуму (ума́, но́са) ді́ло див. ді́ло;

Не твоя́ копа́ моло́титься див. копа́;

Твої́ми (ва́шими) моли́твами див. моли́тва;

Твоя́ ха́та мої́й ха́ті трою́рідний по́гріб див. ха́та;

(2) Ті́льки й твого́ (його́, ва́шого і т. ін.) – єдине, що хто-небудь може собі дозволити, на що має право.

[Оришка:] На яку хвилинку приляжеш після обід [обіду] – ото тільки й твого! (М. Кропивницький);

Мати вносить сорочку. А мережка ж – як огонь! – Погуляй, моя дитино, Тільки, сину, і твого (Б. Олійник);

[Груїчева:] Та вже звісно, ви її змалку балуєте. [Олімпіада Іванівна:] А що ж з нею робить? Правду кажучи, тільки й її, що погуляє бідна дитина (Леся Українка).