твій

ТВІЙ, твоя́, твоє́.

1. Займ. присв. до ти.

Я стояла біля тебе, Не зважилась ані за руку взяти, Ані схилитися до тво́ го чола (Л. Укр., І, 1951, 210);

Кінь стримано стогнав крізь зуби. «Коли б не твоя нога, друже, поплатився б я своєю», — думав Вася (Гончар, III, 1959, 223);

// Належний тобі.

Коли чого в руках не маєш, То не хвалися, що твоє (Котл., І, 1952, 166);

І, може, в тихій твоїй хаті Я буду знову розмовляти З тобою, друже мій (Шевч., II, 1963, 66);

— Забув сказати, що перекинув також столик.. — і розсипав твої папери (Ю. Янов., II, 1958, 62);

// у знач. ім. твоє́, твого́, с. Те, що належить тобі.

— У нас не було мого і твого. У нас було тільки наше (Гончар, III, 1959, 79);

// Який виходить від тебе; зроблений, створений, написаний, сказаний і т. ін. тобою.

— Захоч — і вродиться все зразу, Все в світі ждеть [жде] твого приказу (Котл., І, 1952, 261);

Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами (Л. Укр., І, 1951, 205);

Над книжкою твоєї [І. Котляревського] «Енеїди» нащадок схилить радісне чоло (Сос., II, 1958, 48);

Ні, неправдива твоя рада, кошовий! — промовив Бульба (Довж., І, 1958, 254);

// Який стосується тебе.

[Лісовик:] Згадай, якою ти була в ту ніч, коли твоє кохання розцвілося: була ти наче лісова царівна (Л. Укр., III, 1952, 244);

Тільки б погодилась Доля, Орфей би нещасний подвоїв Міру твоїх бідувань за смерть Еврідіки дочасну (Зеров, Вибр., 1966, 218);

// Такий, як у тебе, власт. тобі.

Прийняти Зволь оцю рибу,.. що до віку твого дожила (Зеров, Вибр., 1966, 357);

— Ох, не бачити, Никаноре, нам тих грошей на пошті: хіба ж ми не знаєм твоєї вдачі (Стельмах, І, 1962, 9);

// Признач. тобі.

Твоє місце; Твоя доля;

// У якому чи поблизу якого ти живеш.

Твоє місто (село); Твій край;

// У якому ти береш участь, вчишся, працюєш і т. ін.

Твої змагання; Твій інститут; Твій колгосп;

// До якого ти належиш.

[Лукаш:] А хто ж твій рід? чи ти його зовсім не маєш? (Л. Укр., III, 1952, 200);

Твій народ.

◊ Аби́ (якщо́) твоя́ зго́да див. зго́да;

Во́ля твоя́ див. во́ля;

Куди́ твоє́ ді́ло див. ді́ло;

Ма́тері твої́й ду́ля див. ду́ля;

На твій ро́зсуд див. ро́зсуд;

На твоє́му мі́сці — будучи в такому самому становищі, як ти, маючи можливості, як ти.

— Що бублик? — встряв у розмову Нестір.. Я б на твоєму місці добру скибку житняка вмолов з гарячою стравою … (Гончар, І, 1959, 44);

— А ти, видать, хлопець кріпкий. Смерть мовчки приймав. Другий би на твоєму місці горланив (Тют., Вир, 1964, 122);

На твою́ го́лову див. голова́;

Не твій кло́піт див. кло́піт;

Ті́льки [й] твого́ — єдине, що належить тобі, що ти можеш собі дозволити, на що маєш право.

[Оришка:] На яку хвилинку приляжеш після обід, — ото тільки й твого!.. (Кроп., V, 1959, 96);

Не твоє́ ді́ло див. ді́ло;

Не твого́ но́са (ума́, ро́зуму) ді́ло див. ніс, ді́ло; Не твоя́ печа́ль див. печа́ль;

Річ твоя́ див. річ¹;

Твоє́ здоро́в’я див. здоро́в’я;

Твоя́ во́ля во́лить див. во́лити;

Твоя́ ми́лість див. ми́лість;

Твоя́ персо́на див. персо́на;

Ща́стя твоє́ див. ща́стя;

Щоб твоє́ї ноги́ тут [бі́льше] не було́! див. нога́.

2. Який перебуває в родинних або дружніх, близьких стосунках із тобою.

— Так він став у службу, заробив грошей, купив хату та й одружився з твоєю матір’ю (Мирний, І, 1949, 159);

О тату мій, якби ти знав, що твій Володька на Вкраїні вже став улюблений поет (Сос., І, 1957, 283);

— Що, синку, помогли тобі твої ляхи? Андрій мовчав (Довж., І, 1958, 264);

// у знач. присудка. Який кохає тебе, належить тобі.

— Ти моя. Тоді її очі.. твердо говорять: — Твоя (Коцюб., II, 1955, 419);

В садах крізь листя й вітів грати такі ж слова: «люблю… твоя» (Сос., І, 1957, 142);

// Уживається в кінці листа в знач.: відданий тобі.

— Вступила я до комсомолу, як ти писав мені в листі, і вчусь потроху… Пиши ж мені. Твоя Марія (Сос., II, 1958, 407).

3. у знач. ім., розм. твій, твого́, ч. Чоловік, одружений з тобою;

// твоя́, твоє́ї, ж. Жінка, одружена з тобою;

// твої́, твої́х, мн. Батьки, родичі або інші близькі тобі люди.