то

ТО¹, спол.

1. розділовий. Уживається при переліченні фактів, явищ, дій, об'єктів і т. ін., що чергуються.

2. Уживається в складі складених розділових повторюваних сполучників не то... не то, чи то... чи то, які вказують на непевність, невиразність, сумнів стосовно того, що з названого є справжнім, а що – уявним.

На поличках стояли сторч рядками фарфорові стародавні тарілки й зелені та сині тарілочки, якась чудернацька зелена пляшка, стояли стародавні не то два чайники, не то жбани з червоної міді (І. Нечуй-Левицький);

Отже вони [селяни] ще більш – не то здивувалися, не то перелякалися, як увечері бородатий прикажчик ходив від хати до хати – загадував, щоб на завтра жінки були той палац мазати (Панас Мирний);

Тиховичу теж погано почувається. Йому не то соромно, не то жалко (М. Коцюбинський);

А як нагадаю Козака в могилі, то й досі не знаю, Чи то було справді, чи то було так, Мара яка-небудь (Т. Шевченко);

Яків перехрестився чи то на хрест, чи то на узор черешні, розвів руки, збираючись поговорити з матір'ю, і в цей мент почув моторошний крик (М. Стельмах).

3. Уживається в складі складених протиставних сполучників а то, а не то, а то не у знач.

4. Уживається в ролі сполучника-відповідника, що виступає на початку одного (звичайно головного) речення для підкреслення його співвідносності з попереднім (перев. підрядним).

(1) Чи то ж – уживається для підсилення непевності, сумніву в чому-небудь.

Розказав би про те лихо. Та чи то ж повірять! (Т. Шевченко);

Колосочками [нива] тихо так: ш...ш... А жати чи то ж доведеться? (А. Головко);

(2) Чи то... чи [то] сполучник повторюваний:

а) уживається для вираження непевності, сумніву, припущення.

Пішли [голова з писарем] до волості; а дорогою все щось один одному говорили: чи то радились, що його робити, чи жалілися, що їм роблено (Панас Мирний);

– Оце йду на вокзал. Обіцяли мене взяти в Сороку... чи то місто таке є, чи то село (М. Коцюбинський);

– Ой, що пан робить? – скрикнув Янкель, закриваючи рушником червінці чи то від Бульби,чи то невідомо від кого (О. Довженко);

б) уживається на початку підрядних речень, а також поєднує однорідні члени речення і частини речення, вказуючи на те, що з безлічі випадків, ситуацій, предметів, понять і т. ін. щось одне можливе, проявилося і т. ін.

Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила, Чи то люди поробили Йому, молодому, Що привезли його з Дону На возі додому (Т. Шевченко);

в) уживається в значенні єднального сполучника “і”.

Курить мара, все трощить, мне. Чи то лозина, чи цеглина... (Л. Глібов).

ТО², част.

1. вказ. Уживається при вказуванні на особу, предмет, явище, дію і т. ін.

Хліб та вода – то козацька їда (прислів'я);

Тодозя впізнала князя, жахнулась і ніби охолола. Єремія, очевидячки, зацікавився дізнатись, хто то стовбичить під хатою (І. Нечуй-Левицький);

Що мені нині, то тобі завтра (прислів'я);

Маруся вибігла з лісу. Що буде, то буде, але в ліс вона більше не піде. Тут хоч видно далеко (Г. Хоткевич);

Народна пісня – то ж вона Усій землі окраса (М. Рильський);

Те останнє літо, коли дідусь сторожував, Порфир часто бігав до нього на виноградники, і то були, може, найкращі дні його життя (О. Гончар);

// Уживається в складнопідрядних або в самостійних реченнях, одне з яких є поясненням, тлумаченням іншого, у значенні, близькому до це.

Ще здалеку впізнав Гнат чималий будинок під зеленим залізним дахом, з пооббиваними дощем стінами. То була волость (М. Коцюбинський);

Хто збив той напис, чи сперечник-владар, чи просто час потужною рукою, то невідомо (Леся Українка);

А в центрі без кінця шумують тротуари, то в ланцюгах огнів захеканий Париж... (В. Сосюра).

2. підсил. Уживається для підкреслення, виділення в реченні якогось слова.

Не спить Рябко, та все так гавка, скаучить, Що сучий син, коли аж в ухах не лящить, Все дума, як би то піддобриться під пана (П. Гулак-Артемовський);

Мати стояла коло хати і певно виглядала батька, щоб швидше довідатись, навіщо то брали в двір документи (І. Нечуй-Левицький);

– То коли, кажете, прийти? – Увечері, як доїтимуть корів (Леся Українка);

– Не слухайся тих, що по-пустому геройствують: ось то я, нікого не боюсь, піду ларьок пограбую, з когось годинник зніму!.. Нема в злочині геройства. Є тільки сором і ганьба (О. Гончар);

Дівчинка, видимо, сама захотіла переконатися, чи то справді так, і заляпала босими ніжками по долівці (Григорій Тютюнник);

// Для підсилення якогось слова, зосередження на ньому уваги вживається у складі цього слова.

Під Очаков погнали й Максима. Там-то його й скалічено, Та й на Україну Повернено з одставкою (Т. Шевченко);

Як ми ходили до церкви, а його не було – він-то у ярмарку був, – говорив, що туга його обіймає... (Марко Вовчок);

// Уживається для підсилення емоційної виразності в окличних і питальних реченнях.

– От до чого дійшлося вже! Шляхта мусить харчуватись мужицьким поживком.., – промовив Тишкевич. – Ой, що то далі буде? Що то далі буде! (І. Нечуй-Левицький);

Пропав би був Вівчар, Та визволив комар. Куди ж він з переляку дівся? Отож то й що! (Л. Глібов);

На сходах Артем перший обізвався: – Мирославо! То невже ви так нічого й не скажете мені? На дорогу. На щастя! (А. Головко);

А Окунь [староста] жваво запитав: – А ти, Любко, знаєш, де він був? – То чом не знаю? (М. Стельмах);

// Уживається при повторенні слів як співвідносне слово до спол. що, як, вказуючи на незаперечність, неминучість чого-небудь.

[Сидір Свиридович:] Коли правду сказати, .. наша Євфросина не така гарна, як розумна. От уже що розумна, то розумна, ще й до того вчена (І. Нечуй-Левицький);

– Коли ми свої задавнені злидні розіб'ємо? Їх рушницею, надійсь, не подолаєш. – Що правда, то правда, – погодився Мірошниченко. – Плугом їх можна тільки зломити (М. Стельмах);

У момент ловецького екстазу медсестра зайшла й нагадала Кульбаці, що пора йому закруглятись. Як так, то й так – хлопець схопився (О. Гончар);

// Уживається при повторенні слів, вказуючи на ствердження названого поняття.

– Битиме, – весело сказав Брянський. – Академік то академік, а відлупцює – будь здоров (О. Гончар).

3. спонук. Уживається при проханні, пропозиції виконати якусь дію.

– То принеси ще топлива, – хтось мовив (Леся Українка);

– Ну, то попрощайтеся один з одним, бо господь знає, чи доведеться на цім світі побачитись. Слухайте свого отамана, а робіть те, що самі знаєте, що велить козацька честь (О. Довженко);

– Чого їм треба? – Гвардії старшого лейтенанта .. – То розбуди його (О. Гончар).

(1) А то:

а) бо інакше, бо в противному разі.

Добре, мамо, Що ти зараннє спать лягла, А то б ти Бога прокляла За мій талан (Т. Шевченко);

– Ось не кричи лиш так, а то ще охрипнеш! – промовив Іван Федорович (Панас Мирний);

б) тому що, через те що, бо.

Тепер мені спокійніше, а то я за турботами не міг часом спочивати як слід (М. Коцюбинський);

в) насправді ж, у дійсності.

Нехай лиш відтіль уплітає [Еней] і Рима строїти чухрає, – А то заліг, мов в грубі пес (І. Котляревський);

г) або.

Тільки що дістав “Житє і слово”. Скоро схочеш – вишлю, а то привезу сам (М. Коцюбинський);

(2) І (й) то – уживається для підсилення якоїсь думки.

– Марусю! Я вбив князя. Мені тут місця нема. Я мушу тікати, й то зараз... далеко... (Г. Хоткевич);

(3) Не..., то; То не... – уживається при заперечному протиставленні.

Не сон-трава Вночі процвітає, То дівчина з калиною Плаче, розмовляє (Т. Шевченко);

То не вітру долонь оксамитова, не проміння далеких очей, – по воді золотою молитвою тихий місяць до мене тече... (В. Сосюра);

(4) Не то щоб – уживається в знач. заперечення тотожності, схожості з чим-небудь.

Поганий день: не то щоб скучно, а якась апатія, пригнобленість. Так, наче мене обікрали, ув'язнили – абощо (М. Коцюбинський).

◇ (5) Не то ж бо й що – уживається для підтвердження чиєї-небудь думки, висловленої раніше.

– Та, мабуть... – починає вагатися Христя, – це, мабуть, правда. Там таки [у брата] нам важко буде веселитися .. [Мар'яна:] Не то ж бо й що. – То можна до Килини. Вона ж так кликала (І. Вирган);

(6) Не то що – уживається для підсилення важливості якого-небудь повідомлення, підкреслення високої якості чогось і т. ін.

Там така добра земля, що дитину посади, то виросла б, не то що (прислів'я);

– Не в жмурки граємося, а голову колгоспу обираємо, а не то що (Ю. Збанацький);

То [й] що див. що¹;

То се, то те див. сей;

Чи [то] пак див. пак¹.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. то — ТО¹, спол. 1. розділовий. Уживається при переліченні фактів, явищ, дій, об’єктів і т. ін., що чергуються: а) на початку кожного простого речення, що входить до складу складносурядного. Словник української мови в 11 томах
  2. то — Коли то вживається як частка для підсилення якогось слова, зосередження на ньому уваги, воно пишеться з цим словом через дефіс. Скільки-то разів вже він шторхав й спробував стіни муровані й стелю низьку (Марко Вовчок). Літературне слововживання
  3. то — де (не) посі́й (посі́єш), там (то) (і) вро́диться (вро́дить). 1. Кого-небудь скрізь можна зустріти, побачити. (Микола:) На всі сторони мотається (Виборний); де не посій, там і уродиться (І. Котляревський); І хто її кликав?... Фразеологічний словник української мови
  4. то — То, сп.; то й; то́-то то, частка; пишемо звичайно окремо: ві́н то, ві́н би то, чи то́, чи ж то́, але ні́бито, то́бто, се́бто Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. то — То сз. 1) То. Чи ж то божа така воля, що нещасна моя доля. Чуб. V. 1. Люде не побачуть, то й не засміються. Шевч. 2) то-бо-то. Вотъ то то же. Могил. у. 3) то б то. То есть, стало быть, значитъ. То б то ти паном будеш, чи що»? Левиц. І. 65. 4) то́-що. Словник української мови Грінченка
  6. то — то 1 сполучник незмінювана словникова одиниця то 2 частка незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  7. то — то це (м, ср, ст) ◊ о тім потім про це пізніше (Франко) ◊ то ґу́зік ва́рта → ґузік ◊ то добрий ґру́нт → ґрунт ◊ то не моя пара́фія → парафія Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. то — I спол. 1》 розділовий.Уживається при переліченні фактів, явищ, дій, об'єктів і т. ін., що чергуються: а) на початку кожного простого речення, що входить до складу складносурядного; б) на початку самостійних речень... Великий тлумачний словник сучасної мови