топтати

ТОПТА́ТИ, топчу́, то́пчеш, недок., кого – що.

1. М'яти, приминати ногами під час ходіння, бігання.

Звісно, їх дівоча натура: сьогодні уподобала червону скиндячку, а завтра зелену, а червону під ногами топче – і байдуже (Г. Квітка-Основ'яненко);

Люди лаяли.., бо, бачте, Спать їм не давала [дівчина] Та кропиву під їх тином І бур'ян топтала (Т. Шевченко);

Завіщо б ті квіти карали мене, я ж не буду їх рвати руками, ні під ноги топтати, мов зілля дрібне, тільки злегка торкнуся устами (Леся Українка);

* Образно. – Доля мене, діду, онде садила, – показав він на свій ґрунт, – та рідний дядько вирвав мене з того ґрунту та й кинув при дорозі... Візьміть же мене на річку, де хоч люди не ходитимуть та серця мого не топтатимуть (Л. Яновська);

// розм. Ходити, йти по чому-небудь.

Я ніби чую, як над цими велетнями [горами] витає дух Байрона, Гете, Руссо, Вольтера, цих велетнів людського духа, котрі топтали стежки на цих горах своїми ногами (І. Нечуй-Левицький);

Ми повертаємось додому, Покриті шрамами від ран, І топчем вулицю знайому Ходою мирних городян (Л. Дмитерко);

// розм. Ідучи, уторовувати стежку, шлях.

2. Навмисно давити, м'яти, бити ногами.

Вона думала про сьогоднішній день. Чим-то він скінчиться? Мало ще топтали людей кіньми, не доволі пролили крові, – треба було ще нацькувати темний народ на інтелігенцію (М. Коцюбинський);

Андрій зірвав осоружний аркуш паперу й люто топтав його ногами (Л. Дмитерко);

// Знищувати, придавлюючи, приминаючи ногами.

Діти біжать на вогонь, топчуть його ногами (М. Коцюбинський);

// перен. Виражати зневагу до чого-небудь; ганьбити, знеславлювати кого-, що-небудь.

Не ховайте, не топчіте Святого закона [закону], Не зовіте преподобним Лютого Нерона (Т. Шевченко);

– У кожній хаті свої звичаї, – продовжував Захар Максимович. – Поважай їх, сину, не топчи (В. Кучер);

Як гул століть, як шум віків, Як бурі подих, – рідна мова .. Цареві блазні і кати, Раби на розум і на вдачу, В ярмо хотіли запрягти Її, .. Топтали під шалений крик, В'язнили, кидали за грати (М. Рильський).

3. розм. Запліднювати самку (про птахів).

Поверх купи гною півень курку топче (О. Довженко).

4. розм., рідко. Будувати хату з глини.

Неділею все село вийшло голові хату топтати (з наук. літ.).

◇ Втопта́ти (затопта́ти) / вто́птувати (топта́ти) в багно́ (в багню́ку, в боло́то, в зе́млю і т. ін.) див. вто́птувати¹;

(1) [Лиши́лося] недо́вго ряст топта́ти кому – хто-небудь скоро помре, загине.

– Ну, цьому недовго ряст топтати! – почувся з-за дверей його [сторожа] голос. – Как так? – почувся і другий, незнайомий. – А так, – на ладан дише! (Панас Мирний);

Ну, та недовго йому лишилося топтати ряст. Піде, як миленький, дорогою Підіпригори [буде вбитий] (М. Стельмах);

(2) Мише́й топта́ти, жарт. – без потреби тинятися, ходити туди й сюди.

Годі тобі мишей топтати (Сл. Б. Грінченка);

(3) Недо́вго ряст топта́ти – кого-небудь невдовзі чекає смерть.

[Економ:] Вже й недовго, мабуть, і ряст буду топтати (С. Васильченко);

(4) Но́ги топта́ти – натруджувати, втомлювати ноги.

Прийшов ні за чим, пішов ні з чим: нічого і питать – шкода ноги топтать (Номис);

Пусти́ти ряст топта́ти див. пуска́ти;

(5) Топта́ти зе́млю – бути живим; жити.

Ходімо натщесерце пракорінь шукати, щоб тобі довго ще топтати грішну землю, а мені стати на одвіт (Ю. Яновський);

Ще й досі топче землю Інокентій Гамалія, на старість бороду викохав (Григорій Тютюнник);

Всім нашим родичам розписую про те, що, либонь, не довго вже мені зосталося топтати цю землю (Є. Гуцало);

(6) Топта́ти но́ги, жарт. – даремно ходити.

Прийшов ні за чим, пішов ні з чим: нічого і питать – шкода ноги топтать (Номис);

Топта́ти чо́боти.

[Храпко:] Так і ходитимеш, чужі пороги оббиватимеш. Воно ж тобі нічого – тільки чоботи топчеш, а другим – час гаєш (Панас Мирний);

(7) Топта́ти (підто́птувати) / підтопта́ти під но́ги кого:

а) перемагати.

А в нас над усе – честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала (П. Куліш);

Руські в нічну битву безстрашно пішли і підтоптали під ноги хваленого і хвастовитого угорського полководця Філонія (А. Хижняк);

б) не рахуватися з ким-небудь, ганьблячи, зневажаючи когось.

Та він мовчки усіх вас гнітить, під ноги собі топче (Марко Вовчок);

А він [Нечай] не хотів утікати, “свою славу козацьку під ноги топтати”. І клав ворогів, як снопики (Т. Масенко);

[Домаха:] Слухай свекрухи, угоджай свекрові .. Не підтопчи матері під ноги (І. Карпенко-Карий);

// що. нехтуючи чимось, не виконувати, не дотримуватися чого-небудь.

Вони Божий закон під ноги топчуть (Леся Українка);

(8) Топта́ти поро́ги – те саме, що Оббива́ти поро́ги (див. оббива́ти).

В дверях показалася військова фігура, що вже давно не топтала сих порогів (І. Франко);

(9) Топта́ти (прото́птувати) / протопта́ти сте́жку (сте́жечку, дорі́жку) до кого і без дод.:

а) залицятися, вчащати до кого-небудь.

Нащо ти дурив моє дитя, нащо топтав до неї стежку? Нащо залицявся, коли не думав її брати? (М. Старицький);

[Маланка:] Ой дивись, бо та [Степка] не хилиться... Та й не один ти до неї стежку топчеш (М. Зарудний);

– А чого ти, парубче, до наших дівчат доріжку топчеш? (Григорій Тютюнник);

// завоювати чиюсь любов, симпатію.;

Протопта́ти дорі́жку до се́рця.

Сестер вона не любила.., один лише тато зумів колись протоптати доріжку до її маленького серця (А. Дімаров);

Стежечки́ топта́ти.

Ой не ходи коло води, Та жовтенький кобче, Єсть у мене кращий тебе, Що стежечки топче (Укр.. пісні);

Попотопта́ти стежки́ (неодноразово, тривалий час).

– Та й оженився я немолодим .. Попотоптав я .. стежки, поки вговорив одну дурепу, тобто бабу свою (Ю. Збанацький);

б) (куди, до кого – чого.) часто ходити куди-небудь, бувати десь.

Ой я свого чоловіка В дорогу послала, А од шинку та до шинку Стежечку топтала (Т. Шевченко);

Я приходив до них [друзів], як до свого, до рідного дому, і вони в мою хату топтали доріжку відому (А. Малишко);

Усі, мабуть, і забули про той млин, та ось приїхали влітку пани в село на дачі, почали протоптувати до його стежечки ясними зоряними ночами (С. Васильченко);

– Я в пекло стежку протоптала, Я там не раз, не два бувала (І. Котляревський);

в) (чию) повторювати чию-небудь долю, наслідувати когось.

Вона вже знала, яка доля чекала на її дитину. Доведеться їй топтати материну стежку (М. Коцюбинський);

– Бач, якого виростив солдата! Вже й шинелю батькову надів! Видно, й стежку батькову топтати. Виростай-но, синку, поспішай (М. Пригара);

г) (до чого) намагатися досягти чого-небудь; домагатися чогось.

– Князь, певно, пристав до нашої святої віри не з щирим серцем, – промовив патер Вінцентій. – Він став католиком, щоб протоптати стежку до двору (І. Нечуй-Левицький);

(10) Топта́ти ряст – жити.

Йому вже не топтати ряст (прислів'я);

Весна за весною летіли стрілою, Дівчинонька ряст топтала, Загулялась, не вгадала, Як стала марніть (Л. Глібов);

Люди рідко заживали тоді за шістдесят літ, однаково великому князеві вже недовго б довелося топтати ряст (П. Загребельний);

(11) Топта́ти слід (сліди́):

а) (до кого, куди) часто бувати в кого-небудь, десь; ходити до когось, кудись.

– Хай вони [панянки] собі пишаються та морочать, кого знають, а самі будемо слід топтати на кутки. Дівчата там як перемиті (С. Васильченко);

б) залицятися до дівчини, часто буваючи в неї.

Не тобі сліди топтати – Іншого чекаю я до хати. Він от-от повернеться додому з-під завій, переборовши втому (А. Малишко);

(12) У (в) по́рох топта́ти – зневажати, паплюжити.

В порох топчуть те, що мені святе, – А недоля й тьма все росте й росте (І. Франко).