торець

ТОРЕ́ЦЬ, ч.

1. род. рця́. Поперечна грань предмета (колоди, стрижня, цеглини тощо).

Тріскотіли дрова, сичали, і закипала на торцях пінка (А. Шиян);

Спилявши верхню частину дерева, торець зрізу старанно зачищають садовим ножем (з наук. літ.);

Шви між вінцями зрубу, а також торці колод тут примазують глиною або вапняним розчином і фарбують у різні тони (з наук.-попул. літ.);

Порошкова суміш потрібного складу запресовується в залізну гільзу, торці якої потім заварюються (з наук.-попул. літ.).

2. род. рця́, буд. Бокова (коротка) сторона прямокутного в плані будинку, споруди.

На торці жилого приміщення, зверненому завжди до вулиці, верхні вінці подовжніх стін випускаються у вигляді консолі (з наук. літ.);

На торці приміщення київського готелю “Інтурист” .. мозаїка – “Народне мистецтво” (з газ.).

3. род. рця́. Короткий, звичайно шестигранний, дерев'яний брусок, призначений для підлоги або для покриття дороги.

Машина м'яко слалась по шелесткому бруку, По восьмигранних шашках наковзаних торців (М. Бажан);

Колісниці проторохкотіли по торцях (О. Ільченко).

4. род. рцю́. Бруківка з таких брусків.