трудити
ТРУДИ́ТИ, труджу́, тру́диш, недок., розм.
1. що. Дуже стомлювати тривалою роботою, ходінням і т. ін.; натруджувати.
Хаджі Абдула з тим і пішов. Даремне тільки трудив старі кості та важке тіло (М. Коцюбинський);
– Сідай, Катре .. Що дарма ноги трудити, натрудиш і на роботі завтра (А. Головко);
Хотілося [Ярославові] .. вчитися, працювати і водночас не сушити собі голови ні наукою, ні якоюсь іншою буденщиною, не трудити своїх рук терпугами (І. Волошин);
// Напружуючи, стомлювати (очі).
Чіпка не йшов. Вона марно трудила очі, виглядаючи його (Панас Мирний);
// у сполуч. із займ. себе. Перевтомлюватися працею.
– Привіт передавайте Маркові, нехай скоріше видужує та не трудить зарання себе, бо він у вас непосидющий (М. Стельмах).
2. кого, рідко. Завдавати кому-небудь турботи, клопоту, примушуючи щось зробити, виконати тощо.
[Олена:] Зосю, а йди-но .. та винеси дечого, щоби кума погостити. [Завада:] Та що бо ви, кумо? Заходу собі робите, дівчину трудите (І. Франко);
Побачили ми, що видавати щось за кордоном і корегувати тут річ дуже затяжна, отож мушу я добрих людей трудити своїм виданням (Леся Українка);
// Втомлювати.
– Будьте ласкаві, сядьте ще на хвилинку, я вас не буду нині довго трудити (О. Кобилянська);
// що, перен. Турбувати.
По скам'янілому виразу думних лиць [жінок] було не пізнати, які боління трудили їм серце (М. Старицький).
3. що і без прям. дод., діал. Викликати неприємні відчуття, спричиняти біль.
Слова Зіньки, наче молотком, били у її голову, у виски, трудили у вухах (Панас Мирний);
// безос.
Баба обклала спухлу ногу лопушиною, вже їй не так пекло-трудило (Дніпрова Чайка);
Вода була холодна; така холодна, що трудило зуби (Григорій Тютюнник).
Значення в інших словниках
- трудити — труди́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- трудити — (себе) натруджувати, перевтомлювати, переобтяжувати, (очі) стомлювати; З. П. завдавати клопоту <�труду>, обтяжувати, заклопочувати, турбувати. Словник синонімів Караванського
- трудити — Це див. мозолити Словник чужослів Павло Штепа
- трудити — труджу, трудиш, недок., розм. 1》 перех. Дуже стомлювати тривалою роботою, ходінням і т. ін.; натруджувати. || Напружуючи, стомлювати (очі). || у сполуч. з займ. себе. Перевтомлюватися працею. 2》 перех., рідко. Великий тлумачний словник сучасної мови
- трудити — СТОМИ́ТИ (довести когось до втоми), УТОМИ́ТИ (ВТОМИ́ТИ), ЗМОРИ́ТИ, ЗАТОМИ́ТИ підсил. розм., ЗАМОРИ́ТИ розм., УМОРИ́ТИ (ВМОРИ́ТИ) розм., НАМОРИ́ТИ розм., ВИ́МОРИТИ розм., УХЕ́КАТИ (ВХЕ́КАТИ) розм., УХО́РКАТИ (ВХО́РКАТИ) діал. Словник синонімів української мови
- трудити — Труди́ти, труджу́, тру́диш, -дять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- трудити — ТРУДИ́ТИ, труджу́, тру́диш, недок., розм. 1. перех. Дуже стомлювати тривалою роботою, ходінням і т. ін.; натруджувати. Хаджі Абдула з тим і пішов. Даремне тільки трудив старі кості та важке тіло (Коцюб., II, 1955, 156); — Сідай, Катре.. Словник української мови в 11 томах
- трудити — Трудити, -джу, -диш гл. 1) Утруждать, утомлять. На сторону би ходити, коника трудити. Гол. Сотні тисяч люду з здоровими до праці руками, котрі наче сам Бог, розгнівавшись, присудив труди ти на одного вельможного дармоїда. Мир. ХРВ. 92, 2) = муляти. Словник української мови Грінченка