туговухість

ТУГОВУ́ХІСТЬ, хості, ж., рідко.

Часткова втрата слуху.

Найбільш помітним результатом тривалого перебування людини в умовах інтенсивного шуму є професійна туговухість, а іноді й глухота (з наук.-попул. літ.).

△ (1) Кондукти́вна тугову́хість, фізл. – глухота внаслідок дефекту звукопровідної системи, наприклад зовнішнього слухового ходу чи середнього вуха.

У разі кондуктивної туговухості проведення звукової хвилі блокується ще до того, як вона сягає сенсорно-епітеліальних клітин, пов'язаних зі слуховим нервом (з наук. літ.).