тхнути

ТХНУ́ТИ, ну́, не́ш, недок. і док.

1. Дихати, дихнути; повівати, повіяти.

Здавалось їй, що тільки вона тхне на свого чоловіка, то .. змиє .. смуток із його серця (Ганна Барвінок);

– От і вокзал! Там вона [Маруся], певно, мене жде! – подумав Ломицький, і на його притомлені нерви неначе тхнув свіжий, холодненький вітерець (І. Нечуй-Левицький);

// чим, безос.

Йон зупинивсь. На нього тхнуло теплом з піддашшя (М. Коцюбинський);

– Де ти, браток, служив? – Я не служив... Я зроду так, – відповів сліпий, і на Павла тхнуло міцним самогонним перегаром (В. Кучер).

2. тільки 3 ос., недок., перев. чим, розм. Мати якийсь запах, сильно, різко пахнути чим-небудь, здебільшого неприємно.

– А куди ви поїдете? – Та, мабуть, трохи покатаємось, – відповів червоноармієць, що тхнув ліками (П. Панч);

Тхне бузок чудово, Туга ллється в слово (М. Рильський);

* Образно. – Треба так організувати працю в колгоспі, – каже Дубковецький, – щоб наш хліб не тхнув потом... (В. Минко);

// безос.

Скрізь тхне вином, куди не повернись (І. Нечуй-Левицький);

В хаті тхне фарбою та клеєм, аж дихати важко (Леся Українка);

Від одежі [Порфирія] тхнуло кислятиною й димом (М. Стельмах).

3. недок., чим, перен. Мати якусь дуже помітну властивість, ознаку і т. ін.

– Ваші погляди, Степане Гавриловичу, дуже цікаві. Тільки – чи не тхнуть вони давниною? (М. Чабанівський);

// безос.

Від нього за цілу верству тхне козарлюгою, байдебурою степовим... (О. Ільченко);

Може, мало порядку було на зборах осередку, які він проводив замолоду, але й казенщиною – аби ви знали – там і не тхнуло (С. Журахович).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

тхнути

Значення в інших словниках