тхнути

I. ВІДГО́НИТИ чим (мати запах чого-небудь), ВІДДАВА́ТИ, ПАХТІ́ТИ розм., ТХНУ́ТИ розм.; ПРИПАХА́ТИ розм. (про легкий або неприємний запах); ПЕ́РТИ фам. (про сильний неприємний запах). Повітря відгонить гнилим листям і болотом (Ірина Вільде); Гнат тримав її під руки й дивився, як у неї на плечах розсипалося волосся, звисало в повітрі і віддавало запахом весняних квітів (С. Чорнобривець); Суп пахтів димом (П. Загребельний); — Зайшов у таке місце, де вода була дуже масна, наче сіркою від неї тхнуло (О. Донченко); — Чого ж се воно (борошно) чорне?.. Бач же й димом припахає (Панас Мирний); Від нього так і перло карболкою (Григорій Тютюнник). — Пор. I. па́хнути.

ВІ́ЯТИ (про повітря — рухатися), ПОВІВА́ТИ, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ПОДИХА́ТИ, ПОДИ́ХУВАТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОВІВА́ТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ДМУ́ХАТИ, ЗАВІВА́ТИ, ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), ВІ́ЯТИСЯ рідше, ТХНУ́ТИ рідше, ПРОДИХА́ТИ розм.; СТУДИ́ТИ (про холодний вітер); РВА́ТИ, БУРХА́ТИ, ШУГА́ТИ, ШИБА́ТИ розм. (сильно поривчасто). — Док.: війну́ти, повійну́ти, повіну́ти, пові́яти, поду́ти, ду́нути, поду́нути, подихну́ти, дихну́ти, прові́яти, проду́ти, дмухну́ти, заві́яти, заду́ти, потягну́ти, потягти́, рвону́ти, шугну́ти, шугону́ти, шибну́ти, шибону́ти. Вітер віє і стогне, квилить (Б. Грінченко); Легенький вітерець повівав, неначе подихував од заходу і шелестів листком (І. Нечуй-Левицький); Дме сильний, але теплий вітер (М. Коцюбинський); Падав дрібний сніжок, подував різкий вітер (А. Хижняк); Подув холодний вітер, почалися заморозки (Д. Бедзик); Теплий вітер дихав з-за Дніпра (М. Чабанівський); А там коло дверей так хороше: вітерок легенький провівав (Панас Мирний); Світило сонце, помалу продував запашний степовий вітрець (С. Васильченко); Сей-то вітер.. як дмухнув, так де і хмари подівалися (Г. Квітка-Основ'яненко); Холодний вітер тяг з півночі (Г. Коцюба); З Дніпра потягнув вітрець (Марко Вовчок); Хіба тобі (вітре) немає простору віятися попід небосклоном (Панас Мирний); На його притомлені нерви неначе тхнув свіжий, холодненький вітер (І. Нечуй-Левицький); Вітерець устиг обтрусити росу з віт, приємно продихав крізь дерева (І. Ле); Студив холодний морський вітер (І. Микитенко); Насилу на ґаночок вибралась (дівчина), так рвав вітер (А. Головко); Вітри в очеретах бурхали І Псьол стогнав і клекотав (Л. Боровиковський); Через кілька хвилин весела ватага рушила на гору. Без будь-яких перепон шугав тут вітер (А. Шиян).

ВІ́ЯТИ чим, безос. (про тепло, холод, запах і т. ін. — доноситися, розноситися, ширитися в повітрі), ПОВІВА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), НЕСТИ́, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ТХНУ́ТИ. — Док.: війну́ти, пові́яти, потягти́, потягну́ти, понести́, поду́ти, поду́нути, дихну́ти, проду́ти, тхну́ти, пахну́ти розм. Дав Бог весну, віє теплом, із стріх вода капле (Марко Вовчок); На Івашка війнуло духом сушеної калини (О. Донченко); З лісу тягло хвоєю і гнилим деревом (В. Собко); Цвіли сади, білі-білі стояли; Несло пахощами (А. Тесленко); Повівало ніжними пахощами акацій (Ю. Збанацький); Свіжість потягла з-за будинку (І. Ле); Подувало з моря штормовим вітром (В. Кучер); По хаті продувало різким холодом (І. Франко); Йон зупинивсь. На нього тхнуло теплом з піддашшя (М. Коцюбинський); Передранкова вогкість пахнула мені в лице, коли я розчинив двері надвір (Ю. Смолич).

ДИ́ХАТИ (робити вдихи і видихи), ВІДДИХА́ТИ (ВІДДИ́ХУВАТИ рідше), ЗВО́ДИТИ ДУХ розм., ТХНУ́ТИ заст.; ХАПА́ТИ ПОВІ́ТРЯ (жадібно); СА́ПАТИ (важко, із свистом); ХЛИ́ПАТИ (важко, голосно); ХА́КАТИ розм., ХЕ́КАТИ розм. (важко, з уривчастими гортанними звуками); ХУ́КАТИ (з метою зігріти, охолодити, притишити); ВІДСА́ПУВАТИ, ВІДСА́ПУВАТИСЯ, ВІДДИМА́ТИСЯ, ВІДДУВА́ТИСЯ (важко, після великого фізичного чи нервового напруження). — Док.: дихну́ти, віддихну́ти, відди́хати, звести́ дух, відітхну́ти, тхну́ти, хапну́ти пові́тря (ухопи́ти пові́тря), са́пнути, хли́пнути, ха́кнути, хе́кнути, ху́кнути, відсапну́ти, відса́патися, відсапну́тися. Важко дихав (Марусяк), розкривши рота (Г. Хоткевич); Постояв (Сава) хвильку, віддихаючи сильніше з раптового зворушення (О. Кобилянська); Тося стояла між Данилом і Харитоном — шепотіла і важко віддихувала (Ю. Смолич); Він дожидав, не мовлячи слова, духу не зводячи, блідий, замлілий (Марко Вовчок); Здавалося їй, що тільки вона тхне на свого чоловіка, то.. змиє.. смуток із його серця (Ганна Барвінок); Йому.. дедалі важче дихати, і він хапає повітря, ніби позіхає (О. Гончар); Дорош чув, як тяжко, з хрипінням, сапають бійці (Григорій Тютюнник); Всі його питають, що з ним, чого так утікає, а він тілько хлипає, баньки витріщив (І. Франко); — Чого так хакаєш? — Захакався б і ти, якби стирив на гору такого мішка -(Словник Б. Грінченка); Він біжить на повну силу, голосно хекаючи (І. Багмут); Він довго хукав на шибку й продирав пальцем паморозь (Б. Харчук); Павло повз, важко відсапуючи (В. Кучер); Від воріт до гридниці квапився тисяцький Дем'ян, відсапуючись (А. Хижняк); Шинкар стояв за стойкою, мов не до його річ, — тільки почервонів та знай оддимався (Панас Мирний); Пихкаючи і віддуваючись, він борсався в воді (С. Добровольський).

СМЕРДІ́ТИ (виділяти неприємний запах), ТХНУ́ТИ, ВОНЯ́ТИ розм.; ПЕ́РТИ фам., ВІДГО́НИТИ чим. Всюди валяються подерті мішки, смердить смалятиною (Григорій Тютюнник); Порпалися в смітті кури, тхнуло гноєм (З. Тулуб); Долівка під столом і біля стола була мокра й воняла на всю хату простою горілкою (Лесь Мартович); Від нього так і перло карболкою і оцтовим смородом кінського поту (Григорій Тютюнник). — Пор. па́хнути.