тьма

ТЬМА¹, и, ж.

1. Глибока, суцільна темрява.

Ніч чорна, мов туча, висить наді мною, Лякаючи тьмою своєю страшною (П. Грабовський);

Небо непомітно темніло разом із дощем, поки сірість не перейшла в тьму (Г. Хоткевич);

Тишина кругом безкрая. Ми йдемо у тьмі алей. І закохано співає щось троянді соловей (В. Сосюра);

Все було окутане чорною, непроглядною тьмою (О. Гончар);

* Образно. – Хоч зникла тьма з очей моїх, зате лягла на душу. Ти чорний камінь там поклав, – повік його не зрушу (Леся Українка);

// Про темне, неосвітлене місце.

Під скелею в тьмі, у печалі задумана квітка зросла (В. Сосюра);

// перен. Невідомість, незнання.

Чужа душа, давно сказали, повита тьмою для усіх (В. Сосюра).

2. перен. Неосвіченість, відсталість у культурному відношенні.

Я думав про тьму, що в тих селах царить, Про бідність, про голод, про муку (І. Франко).

3. перен. Про лихі, ворожі сили, що поневолюють, пригнічують кого-небудь, душать щось.

Жизнь [життя] – живому; смерть – могилі; Вгору водам не текти... Так не тьмі, не хижій силі Спільний труд перемогти! (П. Грабовський);

Б'ються вдень і вночі непоборні сини України з морем тьми [з фашистами] (В. Сосюра);

І ми йдемо, прорвавши коло тьми, Ходою вільною, шляхом просторим Назустріч далям дивним, неозорим, В одній сім'ї, як сестри і брати, До нашої прекрасної мети (М. Рильський);

// чого. Про що-небудь важке, гнітюче.

Вперто я з старої голови старався тьму розпуки розігнати (І. Франко);

Немає між людьми тепла-привіту, Де визиску загусла чорна тьма (Д. Павличко).

Злий (нечи́стий, лихи́й і т. ін.) дух <�Дух тьми> див. дух;

Ніч (ні́чка, тьма, те́мрява і т. ін.) покрива́є / покри́є (покри́ла) див. ніч.

◇ (1) Ві́чна тьма – смерть, небуття.

Він бачив: смерть в його ногах З косою грізною стояла, Щоб голову одтять йому І повести у вічну тьму (В. Сосюра);

Гаркуша дозволив пацієнтові, що так щасливо видибав із вічної тьми, перше побачення (Е. Андієвська);

(2) Єги́петська тьма – абсолютна відсутність світла; повна темрява.

Такий туманний час тепер для Ялти невигідний, світла на вулицях нема, а як скінчаться місячні ночі, то вже буде зовсім тьма єгипетська (Леся Українка);

(3) Із тьми вікі́в – з глибокої давнини.

Цей океан буття прийшов із тьми віків (із журн.);

(4) Кромі́шня тьма (пі́тьма́, те́мрява, те́мінь і т. ін.) – непроглядна, безпросвітна пітьма, темрява.

І сниться їм, бідним [черв'якам], у пітьмі кромішній; Десь сонце горить у всім чарі весни (І. Франко);

І сниться їм, бідним [черв'якам], у пітьмі кромішній; Десь сонце горить у всім чарі весни (Ю. Яновський);

(5) Покри́є ві́чна тьма – хто-небудь помре, перейде у небуття.

Як зникну і мене покриє вічна тьма, Заплач (П. Куліш);

(6) У тьмі вікі́в – у глибокій давнині.

Це питання [виникнення мови] стосується віддаленого від нас часу, у тьмі віків захованих відносин мов і племен (з наук. літ.);

Цар (князь) тьми див. цар;

Ца́рство пітьми́ (тьми, мли) див. ца́рство.

ТЬМА², и, ж.

1. іст. У давньоруському рахунку – десять тисяч;

// Військо в десять тисяч чоловік.

2. розм. Велика кількість, дуже багато кого-, чого-небудь.

Баранів тьма була варених, Курей, гусей, качок печених (І. Котляревський);

Сам урядник, видно, штукар великий та балагур, знає тьму анекдотів (С. Васильченко);

Мовби листя зелених улітку дібров, Ще увечері маяли тьми корогов, Мовби листя дібров, коли осінь подме, Все те вранці було і зів'яле, й німе (М. Зеров);

Ми танки спиняли своїми грудьми – Заради життя, а не в пошуках слави. Коли ми лишали нічні переправи, То нас зоставалось – один проти тьми (Л. Первомайський);

У полі гусей тьма, на просищі пасуться (О. Гончар).