тьмаритися

ТЬМА́РИТИСЯ, риться; наказ. сп. тьма́рся, тьма́ртеся; недок.

1. Ставати темним, темнішати.

Тьмарилось сине небо. Над землею насувались тихою задумою присмерки (С. Васильченко);

Бордові хмари попеліли, тьмарились (Григорій Тютюнник);

// перен. Втрачати яскравість, свіжість.

Від .. побоїв поволі тьмарилася її [Уляни] здорова сільська краса (Григорій Тютюнник).

2. перен. Робитися смутним, похмурим.

– А може, якось обійдеться, Дмитре? – тьмариться погляд у чоловіка (М. Стельмах).

3. перен., перев. у сполуч. зі сл. свідомість. Втрачати ясність, чіткість сприйняття; доходити до стану, близького до запаморочення.

Свідомість тьмариться від болю.

◇ Світ [в оча́х (пе́ред очи́ма)] тьма́риться (темні́є, ме́ркне, му́титься) / потьма́ри́вся (потемні́в, поме́рк, помути́вся) див. світ¹;

(1) Тьма́риться / потьма́рилося в оча́х (у голові́) кому і без дод. – хто-небудь втрачає здатність чіткого сприйняття навколишнього, перебуваючи у стані запаморочення.

Хміль накочувався на нього хвилями. В голові то зовсім тьмарилось, то раптом дещо прояснювалось (П. Козланюк);

В Сашка вже боліли і ноги, і руки, і спина, в очах аж тьмарилося (Ю. Смолич);

Гарвасій вдивляється в риси знайомі, І раптом в очах йому тьмариться світ (Л. Первомайський);

В очах йому потьмарилося від болю, і він, підгинаючи коліна, опустився на майданчик (В. Собко);

– Пересядь на другу парту. Це тобі від бузку в голові потьмарилось (П. Панч).