уважатися

УВАЖА́ТИСЯ (ВВАЖА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок.

1. Визнаватися ким-, чим-небудь, якимсь, прирівнюватися до когось, чогось.

Вона [Войцехова] в цім закутку уважалася знаменитою лікаркою (І. Франко);

Коли ж .. в сінях загудів самовар, прийшла черга на питання про хліб, бо коли надія роздобути цукру уважалась всіма безнадійною, то буханець разового, кислого, невипеченого хліба можна б було дістати (М. Коцюбинський);

Він уважався вождем, давав прикази, розпоряджував усім (Б. Лепкий);

Він [Воронцов] справедливо вважався найкращим оратором в дивізії і полку (О. Гончар);

Голубів на Горі ніхто не чіпав, не їв, вони вважались божою птицею, вільно виводились, зграями літали над зеленою Горою (С. Скляренко).

2. кому, рідко. Те саме, що здава́тися² 1.

Те, що йому вважалося найпростішим, найнатуральнішим – дочекатися з сина .. гідного наступника його капіталів, подавало мало надій на справдження (І. Франко).

3. розм. Рахуватися, бути записаним десь.

Знову вийшла стара історія: вважався на одному факультеті, а лекції слухав на іншому (О. Довженко).

4. також безос., перев. із спол. що. Бути загальною думкою, судженням з приводу чогось; існувати (про поширену думку, судження).

Вважалося, що перенесення образів, метафор, порівнянь, фонетичної музики тощо з однієї мовної стихії до іншої – річ зовсім неможлива (М. Рильський);

Звідси було туди [до передової лінії фронту] кількасот метрів, але це вважалось смертельно далеко (О. Гончар).

5. Пас. до уважа́ти 1–4.

– Як що-небудь не так, зараз Марту кличуть – і ну вичитувати, а іноді і власним пальцем ув око ткнуть, щоб краще дивилась і ясніше бачила! Не вважалось на те, чи Марта тому виною, чи я (Панас Мирний).