уважити

УВА́ЖИТИ (ВВА́ЖИТИ), жу, жиш, док., розм.

1. що, із спол. що. Узяти до уваги що-небудь, погодитися з чим-небудь, визнаючи щось переконливим.

Еней Евандрові сказав: “ .. Я твій товариш буду щирий, Латинці і мені враги. Тепер тебе я суплікую Мою уважить долю злую І постояти за Троян” (І. Котляревський);

Інший то, може б, не вважив, що панотець не благословить і що вже вона заручена другому (П. Куліш);

// Задовольнити (чиєсь бажання, прохання).

Уважте мою останню просьбу (І. Рябокляч).

2. Зважити, зглянутися на когось, щось.

[Храпко (сам):] Ну, гаразд же. То якби я уважив на сльози [молодиці] – пропали б мої двісті рублів з процентом, а то грошики дома будуть... (Панас Мирний);

Прогнала пані Катрю з двора на панщину: не вважила й на її чоловіка-візнику (Марко Вовчок);

// Зробити кому-небудь приємність.

– Мамо, – каже Петро, – заспівайте мені тої пісні, якої співали, коли я маленьким приходив від череди .. Уважте мені, мамо! (П. Панч);

// Поступитися кому-небудь у чомусь з поваги.

Поспішають чарівниці Жартувать на вечорниці; А я милому не вважу: Рано встану, рано й ляжу (Я. Щоголів);

Воно можна б і раніше [справити весілля], та гетьман просив відкласти до зими, поки невідкладні справи вирішить .. Довелося уважити гетьманові (Я. Качура);

// Зменшити, спустити ціну при продажу.

– Купець купляє для прибутку, на те він і купець! – вужчають очі Терентія. – Ну, якихось десять карбованців ще уважу, а більше, вибачай, ніяк не можу (М. Стельмах).