увінчувати

УВІ́НЧУВАТИ, ую, уєш, недок., УВІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що.

1. Класти вінець кому-небудь на голову як знак високої шани, високого звання чи нагороди за заслуги тощо.

Кладе [Евфрозіна] братові лаври на голову .. [Антей:] Се Ніке увінчала свого поета (Леся Українка);

Музична громадськість відзначала тридцятип'ятиріччя творчої діяльності Миколи Лисенка... Трупа українських мандрівних акторів показала “Чорноморців” і увінчала голову свого великого друга срібним вінком... (Ю. Мартич);

Вістря списа кожен воїн увінчував листком лавра... (О. Гончар);

// перен. Будучи нагородою, уславлювати що-небудь.

2. Прикрашати (про вінок з чого-небудь або щось, схоже на вінок).

Брови довгі і тонкі підкреслювали білизну крутого дівочого чола. Доріжкою пролягав проділ зачіски, і все це увінчували туго заплетені, викладені короною коси (І. Цюпа);

Вістря списа кожен воїн увінчував листком лавра (О. Гончар);

* Образно. Вечір увінчав поле довгими рядами вишнурованих високих кіп і густими обмолоченими купами соломи з-під комбайнів (Я. Качура).

3. Бути у верхній частині чого-небудь, закінчувати собою верхню частину чого-небудь.

Клени та липи увінчують високі горби і прямовисні кручі (О. Донченко);

Наземну станцію “Дніпро” увінчують білі статуї, що символізують мир і працю... (М. Рильський);

Більше ніж сто років тому поблизу скелі, яка увінчувала акрополь Пантикапея, було викопано, щоправда, дуже ушкоджену, мармурову статую богині Кібели, святилище якої містилося, як гадали, в печері під скелею (із журн.);

// перен. Достойно закінчувати, завершувати що-небудь.

Кожну нову вправу він [Максим] виконував так легко і спритно, наче це не вимагало від нього жодних зусиль .. Кожна нова поза звучала мов акорд, що завершує, увінчує складну гаму попередніх рухів і поз (Д. Ткач);

Особливе враження справляє останній, найбільш вивершений з усіх поглядів роман “Буймир”. Він з гідністю увінчує всю епопею письменника [К. Гордієнка] (із журн.);

Лише глибоке розуміння найскладніших, найрізноманітніших процесів, що відбуваються у ґрунтах, в рослинах, може увінчати справжнім успіхом працю землероба (з наук.-попул. літ.);

// перен. Нагороджувати чим-небудь.

Ніби помолоділа наша земля за останні роки. Все більше й більше добра дає вона людям, щедро увінчує хліборобську працю рясними врожаями (із журн.);

Пішов сівач на поле й сім'я сіяв, Та вітер сім'я десь-кудись розвіяв .. Найбільша ж часть [частина] на ґрунт плідний упала І труд багатим плодом увінчала (І. Франко).

◇ Сла́ва уві́нчує (укрива́є, покрива́є) / увінча́ла (укри́ла, покри́ла) див. сла́ва;

(1) Уві́нчувати (вінча́ти) / увінча́ти ла́врами кого – прославляти кого-небудь; визнавати чиїсь успіхи.

Хоча С. Крушельницька, О. Мишуга, М. Менцинський і не мали змоги на рідній землі демонструвати своє мистецтво, але й там, на чужині, вони зуміли прихилити до себе серця.. Народи увінчували лаврами, підносили на Парнас їх, видатних співаків з України (із журн.);

(2) Уві́нчувати / увінча́ти сла́вою кого – прославляти когось.

Безсмертною славою кобзарської думи увінчав народ вірних синів своїх – Богдана Хмеля та Івана Богуна (І. Цюпа).