увінчувати

УВІ́НЧУВАТИ, ую, уєш, недок., УВІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Класти вінець кому-небудь на голову як знак високої шани, високого звання чи нагороди за заслуги тощо.

Кладе [Евфрозіна] братові лаври на голову.. [Антей:] Се Ніке увінчала свого поета (Л. Укр., III, 1952, 424);

Музична громадськість відзначала тридцятип’ятиріччя творчої діяльності Миколи Лисенка… Трупа українських мандрівних акторів показала «Чорноморців» і увінчала голову свого великого друга срібним вінком… (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 146);

Вістря списа кожен воїн увінчував листком лавра… (Гончар, Бригантина, 1973, 86);

// пе-рен. Будучи нагородою, уславлювати що-небудь.

Найвищі досягнення молоді увінчує комсомольська премія імені Миколи Островського (Рад. Укр., 24.І 1971, 1);

Орден Леніна труд увінчає І професора, й коваля (Мас., Поезії, 1950, 114).

◊ Уві́нчувати (увінча́ти) ла́врами кого — прославляти когось.

Хоча С. Крушельницька, О. Мишуга, М. Менцинський і не мали змоги на рідній землі демонструвати своє мистецтво, але й там, на чужині, вони зуміли прихилити до себе серця.. Народи увінчували лаврами, підносили на Парнас їх, видатних співаків з України (Вітч., 1, 1969, 194);

Уві́нчувати (увінча́ти) сла́вою кого-небудь — прославляти когось.

І за труд на вічні нас літа Увінчає славою героя Серп і Молот — Зірка Золота (Дор., Єдність, 1950, 28);

Безсмертною славою кобзарської думи увінчав народ вірних синів своїх — Богдана Хмеля та Івана Богуна (Цюпа, Україна.., 1960, 23);

Сла́ва уві́нчує (увінча́ла):

а) (кого) хтось прославився;

б) (що) щось принесло славу кому-небудь.

Заслужена слава увінчала перші успіхи нового лікаря, і до нього почали приходити пацієнти (Дмит., Наречена, 1959, 15).

2. Прикрашати (про вінок з чого-небудь або щось, схоже на вінок).

Брови довгі і тонкі підкреслювали білизну крутого дівочого чола. Доріжкою пролягав проділ зачіски, і все це увінчували туго заплетені, викладені короною коси (Цюпа, Назустріч.., 1958, 104);

*Образно. Вечір увінчав поле довгими рядами вишнурованих високих кіп і густими обмолоченими купами соломи з-під комбайнів (Кач., Вибр., 1947, 78).

3. Бути у верхній частині чого-небудь, закінчувати собою верхню частину чого-небудь.

Клени та липи увінчують високі горби і прямовисні кручі (Донч., IV, 1957, 39);

Наземну станцію «Дніпро» увінчують білі статуї, що символізують мир і працю… (Рильський, Веч. розмови, 1962, 9);

Більше ніж сто років тому поблизу скелі, яка увінчувала акрополь Пантикапея, було викопано, щоправда, дуже ушкоджену, мармурову статую богині Кібели, святилище якої містилося, як гадали, в печері під скелею (Вітч., 11, 1968, 216);

// перен. Достойно закінчувати, завершувати що-небудь.

Кожну нову вправу він [Максим] виконував так легко і спритно, наче це не вимагало від нього жодних зусиль. То було торжество сили, краси, пластики, грації. Кожна нова поза звучала мов акорд, що завершує, увінчує складну гаму попередніх рухів і поз (Ткач, Арена, 1960, 174);

Особливе враження справляє останній, найбільш вивершений з усіх поглядів роман «Буймир». Він з гідністю увінчує всю епопею письменника [К. Гордієнка], найбільш повно показує вирішальну роль народних мас у боротьбі за свободу й незалежність (Вітч., 2, 1970, 153);

Лише глибоке розуміння найскладніших, найрізноманітніших процесів, що відбуваються у грунтах, в рослинах, може увінчати справжнім успіхом працю землероба (Наука.., 1, 1964, 5);

Великі діла здійснює в нашій країні людина радянська, і вона неодмінно хоче успіхи свої в боротьбі за післявоєнну п’ятирічку гідно увінчати святом пісні й танцю (Тич., III, 1957, 318);

// перен. Нагороджувати чим-небудь.

Ніби помолоділа наша земля за останні роки. Все більше й більше добра дає вона людям, щедро увінчує хліборобську працю рясними врожаями (Хлібороб Укр., 1, 1969, 9);

Пішов сівач на поле й сім’я сіяв, Та вітер сім’я десь-кудись розвіяв.. Найбільша ж часть [частина] на грунт плідний упала І труд багатим плодом увінчала (Фр., XI, 1952, 343).