угамовувати

УГАМО́ВУВАТИ (ВГАМО́ВУВАТИ), ую, уєш, недок., УГАМУВА́ТИ, (ВГАМУВА́ТИ), у́ю, у́єш, док., кого, що.

1. Заспокоювати кого-небудь, розвіювати чиїсь тривоги, хвилювання і т. ін.

Зінька стоїть коло неї [Параски] та все уговорює та угамовує (Панас Мирний);

Тихі синові речі немов її [Іваниху] трохи вгамували, вона відступила від нього і почала збирати йому дещо в клунок на дорогу (Леся Українка);

// Примушувати кого-небудь затихнути, поводитися, триматися тихо, спокійно.

Яків пригортав його [Гриця], шикав, гойдав – не помагало, та вже Настя, узявши до себе, угамувала малого (Панас Мирний);

Хтів Бертольд розумним словом Люте військо вгамувати, Та воно дедалі гірше Почало репетувати (Леся Українка);

– Тихше, тихше, – вгамовувала кузину Ольга (Ірина Вільде);

Мирон Багатир вгамовував Антона, який над міру розійшовся і нічого вже не хотів знати, тільки душа бажала пісні (С. Чорнобривець);

// Примушувати кого-небудь слухатися, робити покірним, слухняним; приборкувати.

І не таких норовистих молодиків Валентин Модестович угамовував. Прибере й цього до рук, зробить з нього тактовного й культурного інженера (Ю. Шовкопляс);

* Образно. П'ятеро дорослих людей у човні? Але хіба їм під силу вгамувати, приборкати оцей розгнузданий шал Балатону! (О. Гончар).

2. Повертати у стан спокою, рівноваги (нерви, серце і т. ін.).

Маруся сиділа й мовчала і тільки дивилась в вікно на небо, неначе шукала в йому поради. А небо мовчало і пишно сяло, поради не давало, тільки вгамовувало її роздратовані нерви (І. Нечуй-Левицький);

Скажу вам одверто – дуже страждала я, не маючи звісток від свого чоловіка... І ніяк не могла вгамувати свого серця (О. Копиленко).

3. Стримувати, припиняти вияв чого-небудь (перев. почуття).

Щоб угамувати гнів пана станового, я повернувся до його й почав стиха казати (Панас Мирний);

Не згинайсь, угамуй своє горе; Знай – надії твої чарівні Згоють разом зневірення хворе, Розцвітуть, мов квітки запашні (П. Грабовський);

Лодиженко приязно дивився на начальника будівельного відділу і ледве вгамовував дух протесту. Але тримався (Іван Ле);

Хома бачив, що розпалюються пристрасті, і не знав, як угамувати їх (З. Тулуб);

// Примушувати припинити вияв чого-небудь, якусь дію.

Я співав .. і не знав, куди подіти свою радість, як вгамувати жагу до голубого світу, що колихав мене (Григорій Тютюнник);

Вгамуйте, заглушіть попрошене ридання (М. Зеров);

Хоч Катюші і вдалося вгамувати бійку, але гра вже не клеїлась (М. Чабанівський);

// у сполуч. зі сл. кров, сльози. Припиняти текти.

Жадне прохання близьких приятельок не вгамувало її сліз (І. Нечуй-Левицький);

Іде собі [циган] дорогою, Свіжий хрін смакує; Вертить свердлом йому в носі, А сліз не вгамує... (С. Руданський);

– Дивись на хусточку мою, Узористі сліди. Бува, поранять у бою, До рани приклади. Вгамує кров гарячий шовк (А. Малишко);

// Послаблювати або знімати (біль, хворобливі явища).

* У порівн. Пронизливо зойкнув паровоз і замовк, немовби хтось одразу ж угамував його пекучий біль (С. Журахович).

4. Зменшувати, задовольняти (голод, спрагу і т. ін.).

Юнак жував його, листя хрумтіло на зубах, сік сповнював рот. Але це мало вгамовувало спрагу (О. Донченко);

Я переліз через паркан, помацки нарвав слив, щоб угамувати голод, і ліг в садку на лаві (П. Панч);

Вона з небувалою насолодою спочатку угамувала спрагу, а тоді занурила обличчя з запаленими повіками в свіжу й холодну вологу (З. Тулуб).

(1) Угамува́ти себе́ – примусити себе заспокоїтися, стриматися.

– Слухай-но, вгамуй себе: за нами зорять, тобі час іти... (М. Старицький);

Відчував [Захар], що червоніє й блідне позмінно. Ледве вгамував себе (Іван Ле).

◇ (2) Угамува́ти се́рце своє́:

а) заспокоїтися, перестати хвилюватися.

Щоб вгамувати своє серце, Єремія звелів осідлати коня.., а потім блукав по діброві .. А пишні очі все ніби визирали то з зеленого гілля, то з зеленого листу .. і не давали йому спокою (І. Нечуй-Левицький);

б) перестати гніватися; пересердитися.

[Явдоха:] Таточку! ріднесенький! Та то того, що розгнівилися. А вгамуєте своє серце, і вам воно інше здасться (Панас Мирний).