1. Словник української мови у 20 томах

угодовець

УГОДО́ВЕЦЬ, вця, ч., політ.

Той, хто провадить політику угодовства з ворогом.

Були часи.., коли народовців [галицьких] скоріш можна було назвати угодовцями – так багато вони говорили про згоду з польськими магнатами та австрійсько-польськими урядниками (М. Драгоманов);

Наша школа усі свої зусилля спрямовує на виховання слухняних, доброзвичайних, старанних хлопчиків і дівчаток, маленьких угодовців, не виховуючи в них духу критицизму (Ю. Щербак).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. угодовець — угодо́вець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. угодовець — див. ОПОРТУНІСТ. Словник синонімів Караванського
  3. угодовець — [угодовеиц'] -оўц'а, ор. -оўцеим, м. (на) -оўцеив'і/-оўц'у, мн. -оўц'і, -оўц'іў Орфоепічний словник української мови
  4. угодовець — -вця, ч., політ. Той, хто провадить політику угодовства з ворогом. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. угодовець — Угодо́вець, -до́вця; -до́вці, -до́вців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. угодовець — УГОДО́ВЕЦЬ, вця, ч., політ. Той, хто провадить політику угодовства з класовим ворогом. Були часи.. Словник української мови в 11 томах