угодовець
УГОДО́ВЕЦЬ, вця, ч., політ. Той, хто провадить політику угодовства з класовим ворогом.
Були часи.., коли народовців [галицьких] скоріш можна було назвати угодовцями — так багато вони говорили про згоду з польськими магнатами та австрійсько-польськими урядниками (Драг., І, 1970, 346);
Під впливом більшовиків і натиском революційних мас Ради [у 1917 році], долаючи опір угодовців, вводили на фабриках і заводах 8-годинний робочий день, встановлювали контроль над виробництвом (Ком. Укр., 12, 1966, 53).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- угодовець — угодо́вець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- угодовець — див. ОПОРТУНІСТ. Словник синонімів Караванського
- угодовець — [угодовеиц'] -оўц'а, ор. -оўцеим, м. (на) -оўцеив'і/-оўц'у, мн. -оўц'і, -оўц'іў Орфоепічний словник української мови
- угодовець — УГОДО́ВЕЦЬ, вця, ч., політ. Той, хто провадить політику угодовства з ворогом. Були часи.., коли народовців [галицьких] скоріш можна було назвати угодовцями... Словник української мови у 20 томах
- угодовець — -вця, ч., політ. Той, хто провадить політику угодовства з ворогом. Великий тлумачний словник сучасної мови
- угодовець — Угодо́вець, -до́вця; -до́вці, -до́вців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)