удержувати

УДЕ́РЖУВАТИ (ВДЕ́РЖУВАТИ), ую, уєш, недок., УДЕ́РЖАТИ (ВДЕ́РЖАТИ), жу, жиш, док., кого, що.

1. Держати, піддержувати кого-, що-небудь, не даючи упасти.

Таке слизьке, таке слизьке, що й обома не вдержиш (Номис);

Малий хлопець .. не вдержав кухля в руках, упустив та й розбив (І. Нечуй-Левицький);

Мене чиїсь схопили руки, але не вдержали... Я впав... (В. Сосюра);

// Схопивши за що-небудь, не відпускати від себе, не давати можливості рухатися комусь, чомусь.

Нартал хапає зо стола кухля і заміряється на Крусту. Люцій удержує його за руки, Круста нагинається під стіл (Леся Українка);

Кінь гарний, расовий, басує, що й не вдержиш, сказано – огир (М. Коцюбинський);

Ганна наче знала, що буде: вона дітей удержала, щоб не кинулись перше Оленки до коханого їх дядька (П. Куліш);

Метушилися з дрючками люди, ганяючись за бугаєм. – Направляй сюди, – відважно кричав Охрім, розмахуючи віжками. – Я його .. удержу (Григорій Тютюнник).

2. тільки недок. Бути опорою чому-небудь; підтримувати.

Ми у сьомій лаві .. Вздовж грудей забою – транспортер з комбайном. Відкриту покрівлю над ними вдержують широкі стальні верхняки (з наук.-попул. літ.).

3. Тримати в певному положенні.

Голова його не держалася на в'язах, як він не мотав нею, як не силкувався вдержати (Панас Мирний).

4. Стримувати, витримувати дію, напір чого-небудь.

Тільки надвірні двері вдержували ту силу води, що так би й линула в хату, скоро двері відчинилися б (Б. Грінченко);

// перен. Стримувати прояв чого-небудь (плачу, сміху і т. ін.), якесь висловлення, слово тощо.

Галя, сидячи в кутку, хоч і плакала, але тихо, силкуючи вдержувати сльози, що так і сипалися з карих оченят (Б. Грінченко);

Олеся ледве вдержала сміх, аж губи прикусила (І. Нечуй-Левицький);

– Здоров, Самсоне! Твоя мила Тебе вітає! – Тая мова Самсона серце вкрай вразила, Не вдержав він гіркого слова (Леся Українка).

5. Змушувати кого-небудь залишатися, перебувати де-небудь; не відпускати.

[Феноген:] Не знаєте ви тата! Ніхто його не вдержить в ліжку, поки ноги дибають (І. Карпенко-Карий);

– Не вередуй! – крикнув [Квасюк жінці]. – Через тебе наймички не вдержиш. Щомісяця нова (Б. Грінченко);

Мабуть, вона могла б його стримати, вдержати, тут силою свого почуття, своєї любові, але Тоня не зробила цього (О. Гончар);

// Зберігаючи, підтримуючи чиє-небудь кохання, прихильність, не допускати розриву.

– Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене (І. Франко);

Вона бачила, серце її правду казало, що не вдержати їй уже Чіпки біля себе (Панас Мирний).

6. Змушувати кого-небудь утриматися від якихось дій, вчинків і т. ін.

Було тут військо волонтирі [волонтерів], .. Чи вкрасти що, язик достати, Кого живцем чи обідрати, Ні сто не вдержить їх гармат (І. Котляревський);

– Нема на світі такої сили, щоб мене вдержала від любові до тебе (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Сербин:] Вона така скажена дівка, що і ціле пекло не вдержить її, коли що задумала (С. Васильченко).

7. Зберігати цілим, не витрачати.

Він був добрий стельмах .. і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках (І. Нечуй-Левицький);

– Життя через них .. немає, – аж скрикнув Грицько. – Нічого в хазяйстві не вдержиш за ними [кріпаками]... Так і держи все під запором (Панас Мирний);

// перен. Зберігати незмінним, підтримувати у тому ж стані, положенні.

Щоб хоч скільки-небудь удержувати свій престиж між слухачами, приватних розмов уникали [вихователі] з ними (С. Васильченко);

Нехай Еней сідла Рутульця, Нехай спиха Латина з стульця, Нехай поселить тут свій рід. Но тілько щоб Латинське плем'я Удержало на вічне врем'я Імення, мову, віру, вид (І. Котляревський);

Гордій .. вкидався увесь у клопіт про Ганнине здоров'я, змагався з нею за те, що вона не береже його, бажаючи хоч яким-небудь способом удержати своє єдине добро – її вроду – на можливо довгий час (Б. Грінченко);

// Не віддавати ворогові (місто, позицію і т. ін.), не відступати.

Удержувати переправу;

// Змушувати перебувати когось, щось в якому-небудь стані, положенні.

Щоб удержати в покорі рабів і неімуще населення, потрібна була спеціальна збройна сила, яка замінила б собою колишнє племінне ополчення (з навч. літ.);

[Анна:] Трудно вдові самотній вдержати в господі той лицарський порядок, що потрібен для честі дому (Леся Українка).

8. рідко. Не віддавати, не сплачувати, відраховувати (перев. гроші).

За цим розпорядженням із заробітної плати громадян мають право удержувати вартість комунальних послуг (з газ.).

9. тільки недок., діал. Забезпечувати засобами для життя; утримувати.

Була то .. проста перекупка, що з свого нужденного зарібку удержувала п'ятеро власних дрібних дітей (І. Франко);

– Син має тебе вдержувати та й похорон тобі справити, бо я йому найбільше відказав [майна] (Л. Мартович);

В монастирях, обладнаних під псарні, святі ченці удержували псів (Л. Костенко).

10. тільки недок., діал. Мати за власність який-небудь заклад.

Не було за що удержувати “господи”, то єсть гостиниці, в котрій би в означені дні сходилась рада цехова і де би вписувався кождий потребуючий роботи челядник (І. Франко).

(1) Уде́ржати язика́:

а) промовчати.

Ну, нехай тепер сама на себе ремствує [Катря], коли ображена Соломія сказиться і не вдержить свого язика... (В. Кучер);

б) стриманіше висловитися.

Балабуха схаменувся, що він говорить не в академії, а в сільській церкві перед мужиками, й вдержав язика... (І. Нечуй-Левицький);

(2) Уде́ржувати / уде́ржати в таємни́ці – те саме, що Трима́ти (заде́ржувати) / задержа́ти в таємни́ці (секреті) (див. трима́ти).

◇ (3) [І] соба́ку не вде́ржиш, зі сл. [так,] що. – дуже, нестерпно холодно.

Холодно в хаті, що й собаку не вдержиш (прислів'я);

(4) Не вде́ржати (не втри́мати) [свого́] язика́ – не змогти промовчати, зберегти якусь таємницю.

[Сидір Свиридович:] Цить, цить, цить! (Затуляє рота Євдокії Корніївні). Ніяк не вдержить свого язика! Ще й дочці розкаже (І. Нечуй-Левицький);

Ну, нехай тепер сама на себе ремствує, коли ображена Соломія сказиться і не вдержить свого язика... (В. Кучер);

Трима́ти (держа́ти) / утри́мати (уде́ржати) в голові́ (в умі́) див. трима́ти;

(5) Уде́ржувати / уде́ржати рівнова́гу – те саме, що Утри́мувати (трима́ти і т. ін.) / утри́мати і т. ін. рівнова́гу (див. утри́мувати¹).

Сідав [Славко] на ослін і передовсім намагався вдержати рівновагу, бо безногий ослін хилитався (Л. Мартович).