уже

УЖЕ́ (ВЖЕ).

1. присл. Указує на остаточне здійснення чи настання дії, явища, ознаки, стану.

Уже і сонечко зійшло, Уже й зайшло, смеркати стало (Т. Шевченко);

Уже шістнадцятий годок минає Олесі, вже й свати почали в хату навертатись (Марко Вовчок);

Уже сьогодні їх заручають, А через тиждень і повінчають... (Леся Українка);

Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка (М. Коцюбинський);

Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Григорій Тютюнник);

Сад стояв уже під сонцем, як рожевий дим, Вже на вітах стало тісно гронам восковим (І. Вирган);

У битві кривавій все тоне, хитається проклята мла... То Армія наша Червона у наступ уже перейшла (В. Сосюра);

Глухо, вже по-осінньому гули дерева (О. Гончар);

В Обухівку Давид прийшов зарані .. Село вже жило. Дружно курились димарі хат, рипіли журавлі біля криниць (А. Головко);

// розм. Уживається у функції стверджувального речення.

Прийшлось Івасеві жмуритись. Не вспів він очі закрити, як Грицько крикнув: “Уже!” (Панас Мирний);

// Указує на певну зміну якоїсь дії, ознаки або предмета, місця, часу і т. ін.

– А що, Хмелинонько, уже не жаль кілочка? Недавнечко у тебе красувавсь, Тепер прилипла до дубочка?.. (Л. Глібов);

– Що ти там думаєш? – зовсім уже розсердився козак (О. Довженко);

– Не заблудилися в степу, товаришу старшина? – уже привітніше запитував їздовий, що ніс варту (О. Гончар);

Ти пішов лейтенантом, де тане далечінь у холодних огнях. Може, в чині уже капітана ти проходиш грозовий свій шлях (В. Сосюра);

Улас поїхав додому. Уже дома він одержав кілька листів від товаришів (Григорій Тютюнник);

Уже потім призналася [Зінька], що сама боялася дуже і вартувала надворі весь день (А. Головко).

2. присл. Уживається для підкреслення тривалості відрізка часу, названого в реченні.

[Палажка:] А давно ти з дому? [Химка:] От уже третій рік на покрову кінчиться (Панас Мирний);

Соломії докучав голод. Уже другу добу вона нічого не їла (М. Коцюбинський);

Ліг велет, – думав, на часок, та й спить уже століття (Леся Українка);

// З дієсловами наказового способу вживається при вираженні нетерпіння, незадоволення і т. ін., що стосується висловленого в реченні.

– Та пий уже! – крикнула Горпина (Панас Мирний);

Потім згадаються зоряні літні ночі та буйні жита... аж поки прийде нечутна біла сестра з тонким профілем і покладе руки на гаряче чоло. – Спіть уже! (А. Головко).

3. підсил. част. Уживається для підкреслення, підсилення названої дії або ознаки, обставини і т. ін.

Брюховецький сам не знав, чого злякавсь; так уже грішна душа його тривожилась (П. Куліш);

– Ну, вже й морози! Ще таких цю зиму й не було... (Панас Мирний);

Тепер тільки дещо про турецьку кріпость скажу .. От уже страшна будова, нехай їй цур! (Леся Українка);

– Воля? Може, й буде коли, тільки нам її не видать. Може, ти ще й побачиш, а вже мені то не доведеться (Г. Хоткевич);

// Уживається для підкреслення кількості чого-небудь.

Роман уже не раз і не два виходив в той зелений закуток огороду і наглядав з-за тину: він знав, коли молоденька Соломія виходить до криниці по воду (І. Нечуй-Левицький);

Василь протанцював уже три вулички (О. Довженко).

[Бі́лий] день надво́рі <�Надво́рі вже день> див. день;

Коли́ [вже] на таке́ (так) пішло́ся див. піти́ся.

○ (1) А вже ж, у знач. част. – уживається для вираження емоційного виділення предмета, дії, ознаки, явища.

А вже ж тії закаблуки Набралися лиха й муки (Т. Шевченко);

А що вже див. що³;

На що вже див. що¹;

(2) Та вже ж; Уже́ ж, у знач. част. – звичайно, справді.

– Та вже ж важко за нелюбого йти! (Марко Вовчок);

– А Явдоху хто з світа звів? – питає гостро Чіпка .. – То це я, сину?.. – Уже ж не я... (Панас Мирний);

– То Василько живий? – скрикнули разом Яким і Олена. – Та вже ж живий... (М. Коцюбинський);

(3) Та й уже́ – і все, й кінець.

Підпара насував брови. – Тепер він [бунтар] панське бере, а пождіть трохи – візьме і ваше.. Забере в мене, в тебе, Максиме; а тоді і в бідніших. Від них життя не буде.. Що там! Постріляти та й вже (М. Коцюбинський);

– Не відаю, як з кіньми... – Займемо, та й уже! (П. Загребельний).

◇ (4) Вже й в п'я́тах (д) див. душа́;

(5) Вже й у п'я́тках (д) див. душа́;

Да́лі (бі́льше) [й (вже)] ні́куди див. ні́куди;

Де вже було́ див. бу́ти;

Де [вже] і пе́рець не росте́ див. пе́рець;

Зві́дки [вже] не див. зві́дки;

(6) Коли́ вже так пішло́ся (д) див. пі́яти;

[Не] таки́х [уже́] ба́чив (ба́чили) див. ба́чити;

Обома́ нога́ми вже в моги́лі див. моги́ла;

[Та] де [вже] там (тут, тобі́) див. де²;

(7) Та уже́ ж – звичайно.

– Та вже ж важко за нелюбого йти! (Марко Вовчок);

– То Василько живий? – скрикнули разом Яким і Олена. – Та вже ж живий... (М. Коцюбинський);

[Уже́] в кише́ні див. кише́ня;

Уже́ й мох порі́с див. мох;

Це [ти (ви)] вже зана́дто див. зана́дто;

(8) Чи вже ж – невже, може.

– За що ми будемо платить такі скажені гроші? Чи вже ж за ті лисі гори! (І. Нечуй-Левицький);

Що (чого́) [вже] не роби́в (роби́ла, роби́ли) див. роби́ти.