ужиток

УЖИ́ТОК (ВЖИ́ТОК), тку, ч.

1. Використання, застосування чого-небудь; користування чим-небудь.

Порох, який приніс капітан, лишився без ужитку (І. Франко);

Водички з джерела лиш на потреби вжитку ледве вистачає (Іван Ле);

Тут [в МТС] стільки машин стоїть без ужитку, і в той же час в одному Кам'яному Броді непочатий край роботи! (В. Земляк);

Олесь Гончар тяжіє до надання слову більшого значення, ніж те, що воно має в буденному вжитку, він робить його місткішим, вагомішим (з наук. літ.);

// Те саме, що ужива́ння.

Почавши тут, продовжили у свахи з ужитком пирогів, рибця і саламахи (Л. Костенко);

Вибитий довголітнім ужитком гостинець привів нас до видолинку (з наук.-попул. літ.).

2. перев. мн., заст. Майно, добро; достатки.

Великі болота-багнюки Поганськими вжитками гатили [русини]. – І саквами, й опанчами, й кожухами, І всяким добром половецьким Мости мостили (Панас Мирний);

– Хіба ж ви не знаєте, що на мужицьких ужитках хирляці та кволі вимирають (М. Стельмах).

3. розм. Користь, вигода.

В млині робота не важка, Та не який од неї й вжиток (Я. Щоголів);

Вона ще вчора надумала, що з нашого закохання нічого не буде – ні щастя, ні вжитку (Марко Вовчок);

Все треба було зрозуміти й зробити в одну хвилю, поки дараба не пролетить нас, бо інакше керма пішла би на воду, і там уже з неї нема вжитку (Г. Хоткевич).