узаконення

УЗАКО́НЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. узако́нити.

Одним з важливих завдань Інституту мовознавства є фіксування і узаконення у словниках всього нового, що вносить у мову розвиток народного господарства, культури, науки (О. Кундзич);

Пошуки етичних цінностей неминуче передбачають зміцнення засад публічності, розгортання громадського дискурсу як основи морально-етичної легітимації (виправдання, взаконення) політики (з навч. літ.).

2. Урядове розпорядження, що має силу закону.

Основні узаконення її [“Руської Правди”] торкалися головним чином майнових відносин і кримінального права (з наук. літ.).