укусити

УКУСИ́ТИ (ВКУСИ́ТИ), ушу́, у́сиш, док.

1. кого. Поранити, завдати болю, впившися зубами, жалом, хоботком.

Ой ти, гарний Семене, Не ходи ж ти до мене: Єсть у мене лиха сука, Як укусить – буде мука (з народної пісні);

Під дубом у гаю жила Гадюка, Непросипуща злюка: Усе було сичить-сичить, Щоб кого-небудь укусить (Л. Глібов);

Галя взяла Грицька за ухо і, незважаючи на те, що він, як тільки міг, упирався, брикався ногами та приловчався укусити її за руку, повела назад до класу (С. Васильченко);

Жеребчик застоявся .. і якось, граючись, укусив Йоньку за плече (Григорій Тютюнник);

Скільки я не намагавсь, як не дражнив їх [бджіл], так ні одна чомусь мене й не вкусила (О. Довженко);

* Образно. – Знаєш Оленчиного Андрійка? Вкусив [мороз] бідного за пальчик, аж ногтик [нігтик] побілів, пучка опухла (Панас Мирний).

2. кого, перен. Зачепити дошкульним словом.

– “Порозумні – і шала”! – перекривала його [Трохима] Санька, похитавши головою. – Ох, ти, розумний!.. Тільки й зна, щоб укусить когось (В. Винниченко);

– Там [в Америці] гроші лопатою гребуть. – То й захопи, Марку, лопату Із собою, оту, що полову одвівати, – вкусив парубка Якубенко (М. Стельмах).

3. що, розм. Те саме, що відкуси́ти 1.

Мати сіла край стола, урізала пирога. Укусила рибки, послухала скрипки (з народної пісні);

Старець трошки проголодавсь – хіп той буханець, укусив та, не розжувавши гаразд, хотів проковтнуть (О. Стороженко);

Івась укусив пирога (Панас Мирний).

4. що, діал. Поїсти.

Неділя свята, людям радість, відпочивок, а у неї з дрібними дітьми нема що раз укусити! (І. Франко).

◇ Дрік напа́в (укуси́в) див. дрік²;

(1) Уку́сить і ме́ду да́сть – нещирий, фальшивий у своїх вчинках, словах.

– Та й та гарна! То єхида-лисиця, укусе [укусить] й меду дасть, – призро [презирливо], гидливо якось одказала Параска (Панас Мирний).