укусити

УКУСИ́ТИ (ВКУСИ́ТИ), ушу́, у́сиш, док., перех.

1. Поранити, завдати болю, впившися зубами, жалом, хоботком.

Ой ти, гарний Семене, Не ходи ж ти до мене: Єсть у мене лиха сука, Як укусить — буде мука (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 76);

Під дубом у гаю жила Гадюка, Непросипуща злюка: Усе було сичить-сичить, Щоб кого-небудь укусить (Гл., Вибр., 1951, 61);

Галя взяла Грицька за ухо і, незважаючи на те, що він, як тільки міг, упирався, брикався ногами та приловчався укусити її за руку, повела назад до класу (Вас., І, 1959, 118);

Жеребчик застоявся.. і якось, граючись, укусив Йоньку за плече (Тют., Вир, 1964, 514);

Скільки я не намагавсь, як не дражнив їх [бджіл], так ні одна чомусь мене й не вкусила (Довж., Зач. Десна, 1957, 464);

*Образно. — Знаєш Оленчиного Андрійка? Вкусив [мороз] бідного за пальчик, аж ногтик [нігтик] побілів, пучка опухла (Мирний, IV, 1955, 286).

◊ Гедзь (гедз) укуси́в; Дрік укуси́в (уку́сить) див. гедзь, дрік²;

Уку́сить і ме́ду дасть див. мед;

[Яка́] му́ха вкуси́ла див. му́ха.

2. перен. Зачепити дошкульним словом.

— Там [в Америці] гроші лопатою гребуть. — То й захопи, Марку, лопату Із собою, оту, що полову одвівати, — вкусив парубка Якубенко (Стельмах, І, 1962, 194).

3. розм. Те саме, що відкуси́ти 1.

Мати сіла край стола, урізала пирога. Укусила рибки, послухала скрипки (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 125);

Старець трошки проголодавсь — хіп той буханець, укусив та, не розжувавши гаразд, хотів проковтнуть (Стор., І, 1957, 34);

Івась укусив пирога (Мирний, І, 1954, 179).

4. діал. Поїсти.

Неділя свята, людям радість, відпочивок, а у неї з дрібними дітьми нема що раз укусити! (Фр., VII, 1951, 34).