уловлювати

УЛО́ВЛЮВАТИ (ВЛО́ВЛЮВАТИ), юю, юєш і рідко УЛОВЛЯ́ТИ (ВЛОВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УЛОВИ́ТИ (ВЛОВИ́ТИ), уловлю́, уло́виш; мн. уло́влять; док.

1. що. Сприймати, розпізнавати, помічати що-небудь органами чуттів.

Іноді крізь тупотіння копит ухо вловлювало далекий гуркіт грому (З. Тулуб);

Платон підставляв вітрові лице і вловлював п'янкі запахи осіннього поля (М. Зарудний);

Вухо вже вловляло з далекого краю озера шум водоспаду (Л. Смілянський);

З хатніх вікон ясно чути Рудикові, плаче й приказує щось Христя. За вітром не чути слів, не вловити їх... (Г. Косинка);

Щитомордники, гримучі змії і багато інших плазунів навчились уловлювати невидимі теплові промені (з наук.-попул. літ.);

// Сприймати, осягати розумом або помічати щось підсвідомо, інтуїтивно.

Якимсь тільки їй властивим, чуттям, чуттям солдатки уловлювала вона біль Надії (Яків Баш);

Після проповіді читали псалми. Даша прислухалася, але не могла вловити змісту (С. Журахович);

Левко вловив у його тоні приховану іронію і ще більше скипів (І. Цюпа);

Саме мелодію слова, як мало хто, умів уловлювати і тонко відбивати Павло Тичина (з навч. літ.).

2. перев. док., кого. Схопити, затримати того, хто тікає, ховається.

Дидона вигадала грище, Еней щоб веселіший був, І щоб вертівся з нею ближче, І лиха щоб свого забув: Собі очиці зав'язала І у панаса грати стала, Енея б тілько уловить (І. Котляревський);

[Пастух:] Тут вирвався якийсь бурлака-волоцюга... Либонь давно ховався тут... і втік. На бога, браття, поможіть вловити (Леся Українка);

Вводять побитого польського шпигуна. [Козак:] Вловили, гетьмане. Украв він човна і тікав у плавні (О. Корнійчук);

Юля скинула косинку, зав'язала очі і, простягнувши руки, весь час сміючись, намагалася вловити його [Отто] (Григорій Тютюнник).

3. перев. док., що. Схопити що-небудь на льоту.

Листя ж ми руками ловим – та куди там уловить! Мов із сміхом кольоровим все воно кружля й летить... (П. Тичина).

4. перев. док., кого. Схопити або піймати в пастку, яму яку-небудь живу істоту як здобич або з якоюсь іншою метою.

Веде його [кота] лисичка до своєї хати, – так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе (з казки);

Уловив [Вася] і терпеливо, ласкаво навчив дикувате пташеня усяким штуковинам (О. Ковінька);

– Я он того мишастого вловлю, – тицьнув [козак] пучкою на верболіз, де никав чи то турецький, чи козацький неосідланий кінь (С. Добровольський).

5. перев. док., кого, що. Витягти, вибрати, дістати що-небудь з води (рибу і т. ін.).

З подвір'я, галасуючи, дітвора виносить великий рибальський сак і прямує до річки. – Мамо, і я побіжу з ними, – прохає Ксеня. – Може, щось і вловимо на вечерю (М. Стельмах);

Повернувшись з школи, він сказав таткові, що піде на ставок, може раків уловить (П. Автомонов).

6. перев. док. Застати, затримати когось на місці здійснення чого-небудь недозволеного.

[Берта:] Тепер місячно, то ми підемо в кущі, візьмемо Августа з собою, та й принесемо в'язочку хмизу. [Стара мати:] Еге, щоб ще лісничий вловив! (Леся Українка);

– Мене раз піп уловив на яблуні (І. Микитенко).

7. спец. Відбирати з якого-небудь середовища певним апаратом, приладом (хімічні продукти, пил тощо);

// Виявляти і приймати радіосигнали, виявляти і збирати магнітні хвилі, нагромаджувати сонячну енергію і т. ін.

Він [хлорофіл] міститься у хлоропластах – складових рослинної клітини, основне призначення яких – уловлювати й перетворювати світлову енергію (з наук.-попул. літ.).

◇ Лови́ти / рідко влови́ти ґа́ву (ґа́ви, ґав, воро́н і т. ін.), див. лови́ти;

(1) Улови́ти моме́нт – зуміти використати слушний момент для здійснення чого-небудь.

Треба вловити момент, коли рибина вперше відчує небезпеку і ніби закам'яніє, спаралізована страхом (П. Колесник).