уловлювати

УЛО́ВЛЮВАТИ (ВЛО́ВЛЮВАТИ), юю, юєш і рідко УЛОВЛЯ́ТИ (ВЛОВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УЛОВИ́ТИ (ВЛОВИ́ТИ), уловлю́, уло́виш; мн. уло́влять; док., перех.

1. Сприймати, розпізнавати, помічати що-небудь органами чуттів.

Іноді крізь тупотіння копит ухо вловлювало далекий гуркіт грому (Тулуб, Людолови, II, 1957, 409);

Платон підставляв вітрові лице і вловлював п’янкі запахи осіннього поля (Зар., На.. світі, 1967, 7);

Вухо вже вловляло з далекого краю озера шум водоспаду.. (Сміл., Сад, 1952, 39);

З хатніх вікон ясно чути Рудикові, плаче й приказує щось Христя. За вітром не чути слів, не вловити їх… (Кос., Новели, 1962, 152);

// Сприймати, осягати розумом або помічати щось підсвідоме, інтуїтивно.

Якимсь тільки їй властивим, чуттям, чуттям солдатки уловлювала вона біль Надії (Баш, На.. дорозі, 1967, 14);

Після проповіді читали псалми. Даша прислухалася, але не могла вловити змісту (Жур., Вечір.., 1958, 217);

Левко вловив у його тоні приховану іронію і ще більше скипів (Цюпа, Назустріч.., 1958, 293).

2. перев. док. Схопити, затримати того, хто тікає, ховається.

Дидона вигадала грище, Еней щоб веселіший був, І щоб вертівся з нею ближче, І лиха щоб свого забув: Собі очиці зав’язала І у панаса грати стала, Енея б тілько уловить (Котл., І, 1952, 77);

[Пастух:] Тут вирвався якийсь бурлака-волоцюга… Либонь давно ховався тут… і втік. На бога, браття, поможіть вловити (Л. Укр., II, 1951, 203);

Вводять побитого польського шпигуна. [Козак:] Вловили, гетьмане. Украв він човна і тікав у плавні (Корн., І, 1955, 231);

Юля скинула косинку, зав’язала очі і, простягнувши руки, весь час сміючись, намагалася вловити його [Отто] (Тют., Вир, 1964, 458).

3. перев. док. Схопити що-небудь на льоту.

Листя ж ми руками ловим — та куди там уловить! Мов із сміхом кольоровим все воно кружля й летить… (Тич., Зростай.., 1960, 43).

◊ Улови́ти моме́нт — зуміти використати слушний момент для здійснення чого-небудь.

Треба вловити момент, коли рибина вперше відчує небезпеку і ніби закам’яніє, спаралізована страхом (Кол., Терен.., 1959, 38).

4. перев. док. Схопити або піймати в пастку, яму яку-небудь живу істоту як здобич або з якоюсь іншою метою.

Веде його [кота] лисичка до своєї хати, — так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе (Укр.. казки, 1951, 34);

Уловив [Вася] і терпеливо, ласкаво навчив дикувате пташеня усяким штуковинам (Ковінька, Кутя…, 1960, 28);

— Я он того мишастого вловлю, — тицьнув [козак] пучкою на верболіз, де никав чи то турецький, чи козацький неосідланий кінь (Добр., Очак. розмир, 1965, 235).

◊ Улови́ти га́ву — те саме, що Пійма́ти га́ву ( див. га́ва).

Нетерплячі ступнями міряли землю — дізнатись, по скільки припаде на душу, та одразу й оком накинути, де яка нива: чи солонці, чи вівсюгувата дуже, щоб, як буде нарізка, та не вловити гаву (Головко, II, 1957, 254).

5. перев. док. Витягти, вибрати, дістати що-небудь з води (рибу і т. ін.).

З подвір’я, галасуючи, дітвора виносить великий рибальський сак і прямує до річки. — Мамо, і я побіжу з ними, — прохає Ксеня. — Може, щось і вловимо на вечерю (Стельмах, І, 1962, 517);

Повернувшись з школи, він сказав таткові, що піде на ставок, може раків уловить (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 140).

6. перев. док. Застати, затримати когось на місці здійснення чого-небудь недозволеного.

[Берта:] Тепер місячно, то ми підемо в кущі, візьмемо Августа з собою, та й принесемо в’язочку хмизу. [Стара мати:] Еге, щоб ще лісничий вловив! (Л. Укр., IV, 1954, 213);

— Мене раз піп уловив на яблуні (Мик., II, 1957, 191).

◊ Улови́ти на гаря́чому — те саме, що Впійма́ти на гаря́чому ( див. гаря́чий).

— То у вас книжки? — сідаючи, спромігся [Лодиженко] запитати, неначе вловив [Юсупа Ахмат-Алі].. на гарячому (Ле, Міжгір’я, 1953, 224).

7. спец. Відбирати з якого-небудь середовища певним апаратом, приладом (хімічні продукти, пил тощо);

// Виявляти і приймати радіосигнали, виявляти і збирати магнітні хвилі, нагромаджувати сонячну енергію і т. ін.