улюблений

УЛЮ́БЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до улюби́ти.

Чолом тобі [Лесе Українко], улюблена в народі, Як люблені борці лиш і співці! (М. Рильський);

Для них [учнів] це улюблене їхньою вчителькою “тощо” було, мов пароль, мов заклик до веселощів (О. Гончар);

Мій жених (як величає його Катря) – тип, улюблений сількорами (Я. Качура);

Дуже давній улюблений народом вид озеленення громадських територій – обсаджування деревами вулиць та шляхів (з наук.-попул. літ.).

2. у знач. прикм. Який викликає почуття любові, користується любов'ю.

Про давніх своїх знайомих Обринських і саму колишню улюблену дівчину чував я від хвилі розлуки небагато (О. Кобилянська);

– Ти для мене тепер не лише улюблений поет, ти мені рідний, як батьківщина... (З. Тулуб);

Вранці діти, йдучи до школи, тримали в рученятах букетики синіх пролісків та рожевого рясту, щоб піднести їх улюбленим вчителькам (А. Шиян);

// Якому надають перевагу, який подобається більше, ніж інші.

В майбутньому – в широкому різноманітному репертуарі Панаса Саксаганського улюбленими ролями стануть образи простих людей (Ю. Мартич);

Юра горлав свою улюблену пісню (Ю. Смолич);

Стояла спека. І ми вирішили знову йти в ліс до свого улюбленого місця на річці (Олесь Досвітній).

3. у знач. ім. улю́блений, ного, ч., рідко. Той, кого дуже люблять; коханий.

Вона бачила Ольгу .. на таємних сходинах з улюбленим (І. Франко);

Дружина Озіріса Ізіда, бідкаючись за улюбленим, мандрує по світах, збираючи частки Озіріса, щоб відновити прадавню епоху краси й радості (О. Бердник).