умлівати

УМЛІВА́ТИ (ВМЛІВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УМЛІ́ТИ (ВМЛІ́ТИ), і́ю, і́єш, док.

1. Знемагати від якого-небудь сильного переживання, враження, відчуття великої втоми і т. ін.

Сама вмліваючи з тривоги.., старалась [Регіна] його [Владка] піддержати (І. Франко);

Чугайстир втомлявся .. Іван і сам умлівав од утоми (М. Коцюбинський);

Яким же він дивом здивувався, коли його товариші аж умлівали зо сміху над його відомостями..! (Л. Мартович);

Я умлівала над хворим. Плакала я, що безщасна Тая душа (Дніпрова Чайка);

[Варвара:] Купи собі гітару, ти ж колись так грав, що всі дівчата умлівали... (О. Корнійчук);

* Образно. Гаспидськи наперчений борщ шипів і булькав, і пахощі стояли над Січчю, аж святі умлівали на небі (Ю. Мушкетик);

// Розчулюватися, ставати зворушеним.

Рудий кіт, на ім'я Ковелько, війнув хвостом і втік під ліжко. – Ач який, – умлівала бабуся, – лишень не заговорить... (В. Підмогильний);

// тільки недок., за ким. Страждати від кохання.

[Ледачий:] Якби ви знали, скілько за мною дівчат умлівало! (І. Карпенко-Карий);

Кому ж не видно, що Юрко навіть не підходить до неї, а вона щовечора умліває і сохне за ним (М. Стельмах);

// Перебувати у стані розслабленості, млості.

Усім було душно, усі аж умлівали од духоти (І. Нечуй-Левицький);

Знеможені пасажири поховалися в холодок, але й там умлівали від спеки (П. Панч);

Ілько Панасович зі схлипом чоломкався з чверткою, .. кидав, як за плечі, цибулю, печеню .. і, вже умлівши, штрикав кудись у клавішну поребрину мага [магнітофона], видобуваючи з безвісті незвичні, тонкосрібні голоси (А. Крижанівський);

* Образно. Припорошена порохом стерня вже другий місяць умлівала від сонця і живилася тільки росою (П. Панч);

// Втрачати свідомість, непритомніти; зомлівати.

І що тільки в церкві дяк “Іже” заспіває, Бідна баба у кутку Мало не вмліває (С. Руданський);

На той зойк вибіг Яць з хати і підняв жінку: мала вибите одно [одне] око і на чолі кроваву рану .. Не кричала, не стогнала багато, тілько умлівала раз за разом (І. Франко);

Прибігла [Дмитриха] з лісу просто до Павла Гаєвого та й трохи не вмліла з переляку на порозі. – Ей, вуєчку..! – кричала, ледве переводячи дух. – Гринько повісився! (Л. Мартович);

// Завмирати, ціпеніти.

Вона [Настя] припала до Гната, обіймала його, умліла на його грудях (М. Коцюбинський);

// Нити, завмирати (про серце, душу).

Співай, ненько, тихесенько, бо сон утікає, не сплять очі, серце в'яне, душа умліває (Уляна Кравченко);

І її [Химине] серце умлівало з жалю за тими голодними, хоч невідомими їй людьми (М. Коцюбинський);

Пий, серце, найсолодшу з насолод – поцілунок першого кохання, умлівай від незнаного щастя (В. Речмедін).

2. Ставати нечутливим через порушення кровообігу; терпнути (про частини тіла).

В опівночі очі слабнуть, пальці умлівають, а нитку мусить [жінка] прясти дальше (В. Стефаник);

Іванко не хоче заснути без співу. Мусить вона носити його й співати. Руки вмлівають, але дитина без присиплювання [присипляння] не засне! (А. Крушельницький);

[Хор косарів:] Коси нам не затупіють: Клепані гаразд, Руки наші не умліють, Скосим луг зараз! (М. Кропивницький).

3. розм. Доходити до готовності повільно, на слабкому вогні, на жару (про страву); упрівати.

Що казати, розвідники люблять помріяти в лісовій тишині, біля вогнища, на якому умліває запашна яловичина (В. Земляк);

В печі вже напалено і борщ умліває, обгорнутий попелом (Є. Гуцало);

А чи знаєш ти, хлопче, що зварений у каструлі на плиті борщ – це не борщ. Як слід не вкипить, не вмліє (І. Цюпа);

// Розжарюючись, ставати придатним для обробки (про залізо).

Поки на вугіллі умлівало залізо, Шаповал гукнув доньку з городу (М. Стельмах);

Поспішив [Михайлик] до кузні, де вже вмліло в горені [горні] залізо, щоб мерщій узятись до роботи (О. Ільченко).