умлівати

УМЛІВА́ТИ (ВМЛІВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УМЛІ́ТИ (ВМЛІ́ТИ), і́ю, і́єш, док.

1. Знемагати від якого-небудь сильного переживання, враження, відчуття великої втоми і т. ін.

Сама вмліваючи з тривоги.., старалась [Регіна] його [Владка] піддержати (Фр., VI, 1951, 317);

Чугайстир втомлявся.. Іван і сам умлівав од утоми (Коцюб., II, 1955, 349);

Яким же він дивом здивувався, коли його товариші аж умлівали зо сміху над його відомостями..! (Март., Тв., 1954, 237);

Я умлівала над хворим. Плакала я, що безщасна Тая душа (Дн. Чайка, Тв., 1960, 338);

[Варвара:] Купи собі гітару, ти ж колись так грав, що всі дівчата умлівали… (Корн., II, 1955. 302);

// тільки недок., за ким. Страждати від кохання.

[Ледачий:] Якби ви знали, скілько за мною дівчат умлівало! (К.-Карий, II, 1960, 20);

Кому ж не видно, що Юрко навіть не підходить до неї, а вона щовечора умліває і сохне за ним (Стельмах, І, 1962, 279);

// Перебувати у стані розслабленості, млості.

Усім було душно, усі аж умлівали од духоти (Н.-Лев., IV, 1956. 104);

Знеможені пасажири поховалися в холодок, але й там умлівали від спеки (Панч, Ерік.., 1950, 30);

*Образно. Припорошена порохом стерня вже другий місяць умлівала від сонця і живилася тільки росою (Панч, На калин. мості, 1965, 252);

// Втрачати свідомість, непритомніти; зомлівати.

І що тільки в церкві дяк «Іже» заспіває, Бідна баба у кутку Мало не вмліває (Рудан, Тв., 1956, 147);

На той зойк вибіг Яць з хати і підняв жінку: мала вибите одно око і на чолі кроваву рану.. Не кричала, не стогнала багато, тілько умлівала раз за разом (Фр., II, 1950, 203);

Прибігла [Дмитриха] з лісу просто до Павла Гаєвого та й трохи не вмліла з переляку на порозі. — Ей, вуєчку..! — кричала, ледве переводячи дух. — Гринько повісився! (Март., Тв., 1954, 372);

// Завмирати, ціпеніти.

Вона [Настя] припала до Гната, обіймала його, умліла на його грудях (Коцюб., І, 1955, 74);

// Нити, завмирати (про серце, душу).

Співай, ненько, тихесенько, бо сон утікає, не сплять очі, серце в’яне, душа умліває (У. Кравч., Вибр., 1958, 38);

І її [Химине] серце умлівало з жалю за тими голодними, хоч невідомими їй людьми (Коцюб., І, 1955, 94);

Пий, серце, найсолодшу з насолод — поцілунок першого кохання, умлівай від незнаного щастя (Речм., Твій побратим, 1962, 123).

Умліва́ти (умлі́ти) се́рцем (душе́ю) — дуже переживати, хвилюватися з якогось приводу.

— Сава!! — зойкнула [мати], умліваючи душею. — Сава убив його [сина]! — і упала на долівку (Коб., II, 1956, 239);

Вона [матушка] довго стояла під дверима, слухала [суперечку Франка і Рошкевича] і умлівала своїм добрим серцем (Кол., Терен.., 1959, 296).

2. Ставати нечутливим через порушення кровообігу; терпнути (про частини тіла).

В опівночі очі слабнуть, пальці умлівають, а нитку мусить [жінка] прясти дальше (Стеф., Вибр., 1949, 224);

Іванко не хоче заснути без співу. Мусить вона носити його й співати. Руки вмлівають, але дитина без присиплювання [присипляння] не засне! (Круш., Буденний хліб.., 1960, 30);

[Хор косарів:] Коси нам не затупіють: Клепані гаразд, Руки наші не умліють, Скосим луг зараз! (Кроп., V, 1959, 131).

3. розм. Доходити до готовності повільно, на слабкому вогні, на жару (про страву); упрівати.

Що казати, розвідники люблять помріяти в лісовій тишині, біля вогнища, на якому умліває запашна яловичина (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 80);

В печі вже напалено і борщ умліває, обгорнутий попелом (Гуц., Скупана.., 1965, 178);

А чи знаєш ти, хлопче, що зварений у каструлі на плиті борщ — це не борщ. Як слід не вкипить, не вмліє (Цюпа, Краяни, 1971, 144);

// Розжарюючись, ставати придатним для обробки (про залізо).

Поки на вугіллі умлівало залізо, Шаповал гукнув доньку з городу (Стельмах, II, 1962, 153);

Поспішив [Михайлик] до кузні, де вже вмліло в горені [горні] залізо, щоб мерщій узятись до роботи (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 291).