упор

УПО́Р, ч.

1. род. у. Дія і стан того, що упирається (див. упира́тися¹ 1).

Підбігши до кулемета, Яресько радісно вхопив його, крутнув сюди-туди – небачений, новісінький! – і, не знайшовши поблизу нічого придатного для упору, розпластався просто на землі, націлюючись услід втікачеві (О. Гончар).

2. род. а, техн. Пристрій, предмет, який підтримує що-небудь, служить для упирання в нього.

У випадку необхідності вивішування [піднімання] автомобіля на домкраті або гідравлічному підйомнику забороняється проведення робіт без підставлення козлів і упорів, що запобігають самовільному опусканню автомобіля (з навч. літ.);

Для торцювання дощок .. влаштовують упори, які можна установлювати на певні розміри (з навч. літ.);

// Підпірка, опора, яка підтримує що-небудь.

Упори греблі.

3. спорт. Вправа у вольтижуванні.

4. род. у, діал. Упертість.

Параска з упором, властивим тупій та лінивій натурі, не покидала свого звичаю (І. Франко).

Роби́ти / зроби́ти упо́р див. роби́ти.

○ (1) В упо́р, у знач. присл.:

а) прямо в обличчя, не відводячи очей.

Прикурюючи від його цигарки, він майже в упор примружено глянув на Іраклія (А. Головко);

б) зовсім зблизька, прямо по цілі.

Кулемети .. в упор різонули по гітлерівцях (В. Козаченко);

Прийнято виділяти три відстані пострілу: неблизька, близька і в упор (з наук.-попул. літ.).