упрілий

УПРІ́ЛИЙ (ВПРІ́ЛИЙ), а, е.

Дієпр. акт. до упрі́ти.

Замфір витер рукавом упріле чоло (М. Коцюбинський);

Іноді зсередини [із залу суду] на свіже повітря вилазив упрілий, в розстебнутім кожусі котрийсь із слабогрудих, що вже не міг сидіти більш у духоті (А. Головко);

Петро Якимович заглушив мотор .. Потім, втерши заляпане грязюкою обличчя рукавом ватянки, закурив цигарку і, впрілий та стомлений, присів відпочити на сидіння (В. Козаченко);

Пахне рідна хлібною скоринкою, добре впрілим у печі борщем, чебрецем і м'ятою (Ю. Збанацький).