1. Словник української мови в 11 томах

упрілий

УПРІ́ЛИЙ (ВПРІ́ЛИЙ), а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до упрі́ти.

Замфір витер рукавом упріле чоло (Коцюб., І, 1955, 189);

Іноді зсередини [із залу суду] на свіже повітря вилазив упрілий, в розстебнутім кожусі котрийсь із слабогрудих, що вже не міг сидіти більш у духоті (Головко, II, 1957, 184);

Петро Якимович заглушив мотор.. Потім, втерши заляпане грязюкою обличчя рукавом ватянки, закурив цигарку і, впрілий та стомлений, присів відпочити на сидіння (Коз., Сальвія, 1956, 320);

Пахне рідна хлібною скоринкою, добре впрілим у печі борщем, чебрецем і м’ятою (Збан., Єдина, 1959, 12).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. упрілий — упрі́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. упрілий — УПРІ́ЛИЙ (ВПРІ́ЛИЙ), а, е. Дієпр. акт. до упрі́ти. Замфір витер рукавом упріле чоло (М. Коцюбинський); Іноді зсередини [із залу суду] на свіже повітря вилазив упрілий, в розстебнутім кожусі котрийсь із слабогрудих, що вже не міг сидіти більш у духоті (А. Словник української мови у 20 томах
  3. упрілий — (впрілий), -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до упріти. Великий тлумачний словник сучасної мови