урочище

УРО́ЧИЩЕ (ВРО́ЧИЩЕ), а, с.

1. Те, що становить природну межу (яр, гора і т. ін.).

Мар'ян підходить до самого Бугу, звідси рівними кроками починає міряти панське поле .. Він міряє землю не поспіль, а по урочищах, тримаючи в пам'яті усі кроки довжини і ширини (М. Стельмах);

В описах лісових занять поліщуків подибуємо згадки про дігтярні, які працювали при кожному казенному урочищі (з наук.-попул. літ.).

2. Ділянка, яка виділяється серед навколишньої місцевості природними ознаками (ліс серед поля, луг, болото серед лісу і т. ін.).

Сей рік коло них ярини не було близько, то він свою пасіку .. поставив за гаєм, над ярком, на врочищі Солодка Вода (Ганна Барвінок);

В Україні ще й досі зберігаються старі урочища, здебільшого високі горби, з назвою Красна гора, Красна гірка або Красне (з наук.-попул. літ.);

Побачивши рідне урочище, старий дуже зрадів і, простягаючи до лісу руки, закричав: – Здоров був, батьку, Великий Луже! (О. Стороженко);

Пісочкове відділяє троянівські луги від урочища Радьківщина, і для того щоб добратися до того урвища, треба переходити потік (Григорій Тютюнник);

// Складова частина географічного ландшафту – суцільна ділянка з однаковою зволоженістю і однорідною рослинністю, відмінна від навколишньої місцевості.

Тут на воді співає очерет. І дикі бджоли грушевих урочищ у дупла дбають бурштиновий мед (Л. Костенко).