урочище
УРО́ЧИЩЕ (ВРО́ЧИЩЕ), а, с.
1. Те, що становить природну межу (яр, гора і т. ін.).
Мар’ян підходить до самого Бугу, звідси рівними кроками починає міряти панське поле.. Він міряє землю не поспіль, а по урочищах, тримаючи в пам’яті усі кроки довжини і ширини (Стельмах, І, 1962, 376).
2. Ділянка, яка виділяється серед навколишньої місцевості природними ознаками (ліс серед поля, луг, болото серед лісу і т. ін.).
Сей рік коло них ярини не було близько, то він свою пасіку.. поставив за гаєм, над ярком, на врочищі Солодка Вода (Барв., Опов.., 1902, 144);
Побачивши рідне урочище, старий дуже зрадів і, простягаючи до лісу руки, закричав: — Здоров був, батьку, Великий Луже! (Стор., І, 1957, 252);
Пісочкове відділяє троянівські луги від урочища Радьківщина, і для того щоб добратися до того урвища, треба переходити потік (Тют., Вир, 1964, 227).
Значення в інших словниках
- урочище — уро́чище іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- урочище — див. низовина Словник синонімів Вусика
- урочище — Займань, місцина Словник чужослів Павло Штепа
- урочище — УРО́ЧИЩЕ (ВРО́ЧИЩЕ), а, с. 1. Те, що становить природну межу (яр, гора і т. ін.). Мар'ян підходить до самого Бугу, звідси рівними кроками починає міряти панське поле .. Словник української мови у 20 томах
- урочище — (врочище), -а, с. 1》 Те, що становить природну межу (яр, гора і т. ін.). 2》 Ділянка, яка вирізняється серед навколишньої місцевості природними ознаками (ліс серед поля, лука, болото серед лісу і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- урочище — Урочище, -ща с. 1) Урочище. К. ЧР. 257. 2) см. уроки. Словник української мови Грінченка