уславляти

УСЛАВЛЯ́ТИ (ВСЛАВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, УСЛА́ВЛЮВАТИ (ВСЛА́ВЛЮВАТИ), юю, юєш, недок., УСЛА́ВИТИ (ВСЛА́ВИТИ), влю, виш; мн. усла́влять; док., кого, що, уроч.

1. Робити знаменитим, славнозвісним, сприяти величі когось, чогось.

І ось прокотилася слава По всьому донецькім краю, Що йде попереду Полтава, Вславляючи область свою (С. Олійник);

Щепкін у малих ролях створював незабутні образи, уславлюючи цим і авторів маловідомих п'єс (з мемуарної літ.);

Яким величезним почуттям відповідальності має перейнятися кожен з нас [митців] у змалюванні наших людей, щоб не здрібнити, не применшити їх, .. щоб, віддаючи належне забавності та цікавості, не втратити головного, того, що в житті уславило і звеличило нашу людину (О. Довженко);

Новела уславляла сарматську царицю Амагу, яка позбавила Херсонес воєнних набігів скіфів (з наук. літ.);

Правобережна Україна .. почала активно розробляти тему національного відродження, уславляючи імена Бандери, Мельника, Коновальця (з навч. літ.).

2. Високо оцінювати, прославляти кого-, що-небудь.

Самому ж себе уславляти – не приходиться, та й не личить (Панас Мирний);

Той не співець, хто не кличе на бій, Хто в пісні народ не уславлює свій (С. Крижанівський);

А Христю всі вславляли – в класі перша красуня! (Я. Гримайло);

“Плуг” [вірш П. Тичини] був твором, що уславляв революцію (з наук. літ.);

Ніхто не дорікне мені, що я вихваляв тебе чи ось плачу за тобою тяжко, чи вславляю тебе своєю зброєю й ранами (О. Довженко);

Феофан Прокопович сягнув високих щаблів, вславляв сильних світу сього й учив того нас (Ю. Мушкетик);

Знаю, що тут тебе вславляють і друзі, і вороги (Василь Шевчук);

Тож годі нам кохатися в каліччі, Як честь, вславляти злидні та нужду, Брехати людям і собі у вічі (Д. Павличко).

3. розм. Поширювати негативні відомості про кого-небудь, плітки, які ганьблять, засуджують.

– Та він [Тарас] у нас і не такий уже розбіяка, як його уславили: як до нього добре – він удвічі добрий (С. Васильченко).