усміхатися

УСМІХА́ТИСЯ (ВСМІХА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УСМІХНУ́ТИСЯ (ВСМІХНУ́ТИСЯ), ну́ся, не́шся, док.

1. Усмішкою виявляти певні почуття (перев. радість, задоволення і т. ін.).

Як же то зрадів Василь Невольник, побачивши Шраменка!.. І божий чоловік [сліпий] зрадів: аж усміхавсь, облапуючи кругом Петра (П. Куліш);

Хто б не прийшов до хати – старий, малий, хорий, здоровий, багатий, – кожний виходить усміхаючися, з радістю в серці: вже якось уміла [Олена] кожному сказати щось таке приємне, чим-небудь потішити (Г. Хоткевич);

Аж усміхнувся хлопець, уявивши, який там зчинився шарварок після його втечі (О. Гончар);

Король гірко всміхнувся (Б. Лепкий);

Тарас бачив лише брови, очі, усмішку, – і раптом сам усміхнувся щиро й радісно (О. Іваненко);

Дівчина, злегка похитуючись, всміхалась чисто, лагідно, так, як уміє всміхатися тільки незігнута турботами юність (М. Стельмах);

* Образно. Минулася буря – і сонце засяло, Веселка всміхнулась в ясних небесах (М. Рильський);

// Усмішкою виявляти своє ставлення до кого-, чого-небудь, відповідати на що-небудь.

Старий путіловець – начштабу – лише усміхався, “партизанщина”, казав він вибачливо й водночас лагідно (Ю. Яновський);

Сірко пройшовся по кімнаті, розправив широкі плечі й усміхнувся до козака (В. Малик);

Вона [Лукія] не всміхається до робітників запобігливо, як це часом буває з іншим начальством, їй не треба до них так усміхатись (О. Гончар);

Дай же руку, любий друже, усміхнись мені! (В. Сосюра);

* Образно. І сонце, сонце, – як жива істота, єдина, що всміхається мені! (Л. Костенко).

2. перен. Сприяти, допомагати кому-небудь в успіху, удачі; обіцяти щось приємне, радісне.

Христя молода, до неї усе усміхається; їй здається усе таким привітним та гарним... (Панас Мирний);

Прийдешнє усміхалося йому рожевими картинами, поривало до поезії (Я. Качура).

3. Бути можливим у недалекому майбутньому.

– Він покинув столицю з її приємностями і забавами, покинув навіть школу, де йому вже от-от усміхались екзамени і дипломи (І. Франко);

– Сексте, які сподівання тобі усміхаються в Римі, Маєш надії які? Чи тобі мріється що? (М. Зеров).

◇ До́ля (форту́на) усміха́ється (посміха́ється) / усміхну́лася (посміхну́лася) див. до́ля¹;

(1) Кри́во всміха́тися (посміха́тися і т. ін.) / всміхну́тися (посміхну́тися і т. ін.):

а) усміхатися нещиро.

– Мені подушок не треба, – криво посміхнувся постоялець, мовби виправдуючись (О. Гончар);

б) усміхатися глузливо, неприязно.

Далекий гомін долітає до Хоми. Певно, біжать рятувати. Хома осміхається криво (М. Коцюбинський);

– Це схоже на байку. Не відбирайте в Крилова слави. – Дякую за комплімент, – всміхнувся криво слідчий (Валерій Шевчук).