усмішка

У́СМІ́ШКА, и, ж.

1. Особливий порух м'язами обличчя (губ, очей), який виражає схильність до сміху.

В Христі забігала усмішка на вустах, вона одвернулася, щоб не зареготатися (Панас Мирний);

Шопена вальс... Ну хто не грав його І хто не слухав? На чиїх устах Не виникала усмішка примхлива (М. Рильський);

Сидить сестра – таємнича усмішка сновигає її непевним обличчям (В. Стус);

Катрінхен весела, рум'яна, повновида з усмішкою на затиснених устах переходила з рук до рук (Б. Лепкий);

* У порівн. І злітає пісня, молода, крилата, як твоя усмішка, як зоря в гаю (В. Сосюра);

// перев. чого. Цей порух як вираження чого-небудь.

Усмішка щастя розіллялась по обличчю в старої (М. Коцюбинський);

По застиглих обличчях пробігала усмішка печальної радості (Мирослав Ірчан);

// Такий порух як вираз глузування, кепкування і т. ін.; посмішка.

Я бачу, погляд твій палає від погорди, Усмішка на устах немов змія (Леся Українка);

Другий лист, вже в конверті, викликав тільки усмішку на уста Макара Івановича (М. Коцюбинський);

– Так за чим же діло стало? – сказав військовий, і в його голосі вчулася Галині легенька усмішка (Є. Кротевич);

Вона посміхнулася, але в той же час погасила усмішку, поправила волосся (Григорій Тютюнник).

2. Гумористичний художній твір (перев. невеликий за розміром).

Цікавим оригінальним явищем на Закарпатті є сатира та гумор. Тут чимало казок, анекдотів, усмішок (з наук. літ.);

Найбільше мене вабили і чарували і понині чарують народні веселі усмішки, перекази, лаконічні вислови і стислі коротенькі оповідання, із побуту народного взяті (О. Ковінька);

Семитомник – це перше, найбільш повне на сьогодні видання вибраних усмішок Остапа Вишні (з наук. літ.).

Обмі́нюватися / обміня́тися у́смішками див. обмі́нюватися;

Одаро́вувати по́глядом (усмі́шкою і т. ін.) див. одаро́вувати;

Роздаро́вувати у́смішки (по́смішки) див. роздаро́вувати;

Розквіта́ти / розкві́тнути у́смі́шкою див. розквіта́ти;

(1) Тонка́ у́смішка – легка усмішка, що виражає проникливість, іронію, лукавство і т. ін.

– Як ви мене тут і розшукали, – сказав син незнайомим їй, удавано веселим баском, і тонка, по-хлоп'ячому соромлива усмішка, загравши на устах, одразу скрасила його всього, ще більше наблизила до матері (О. Гончар);

Тонка усмішка ниточкою викручується по вузьких, примхливо вигнутих устах Аркадія Валеріановича. Його сірі, з прозеленню, синцями підведені очі насмішкувато обмацують Тадея Станіславовича (М. Стельмах);

(2) Усмі́шка (по́смішка) розплива́ється (розповза́ється) / розпливла́ся (розплила́ся, розповзла́ся) на обли́ччі (по обли́ччю) чиєму – хто-небудь усміхається, посміхається.

Він перевів на неї свої очі, щось пригадував. Потім на його обличчі розпливлася привітна усмішка (Г. Коцюба);

Барвінський лупнув очима, і глузлива посмішка розпливлась по його одутлому обличчі (П. Колесник);

Вони моргали один на одного та показували пальцями на Олександру. Погана усмішка розповзалась по їх жовтих, з остудою обличчях (М. Коцюбинський).

◇ (3) Крива́ у́смі́шка (у́сміх) – нещира, вимушена або презирлива усмішка.

– Посватав! узяв добро! – шипіла вона [Маланка] з кривим усміхом (М. Коцюбинський);

Кілька кроків він ішов мовчки з тою ж кривою усмішкою, застиглою на губах (А. Головко);

Обдаро́вувати / обдарува́ти по́глядом (у́смішкою, по́смішкою і т. ін.) див. обдаро́вувати;

Подарува́ти по́гляд (у́смі́шку і т. ін.) див. подарува́ти;

Пуска́ти / пусти́ти у́смішку (у́сміх, по́смішку) див. пуска́ти;

Розпуска́ти / розпусти́ти на обли́ччі у́смішку див. розпуска́ти;

Розсипа́ти / розси́пати сміх (у́смішки, смішо́к) див. розсипа́ти;

(4) Широ́ка у́смі́шка (по́смішка) – щира, радісна усмішка.

Від білосніжного палацу до економії мчить управитель. Він такий мокрий, наче його хто викрутив, але обличчя сяє широкою усмішкою. Чого б це йому зараз сміятися? (М. Стельмах);

Жінка підставляє сонцеві радісне обличчя й ніяк не може стримати широкої посмішки (Ю. Яновський).