устоювати

УСТО́ЮВАТИ (ВСТО́ЮВАТИ), юю, юєш, недок., УСТО́ЯТИ (ВСТО́ЯТИ), о́ю, о́їш, док.

1. Утримуватися у вертикальному положенні, не падати.

Вітер дув з моря. Він був сили надзвичайної. Люди не встоювали на ногах (М. Трублаїні);

– А ви, діду, сідайте, бо довго не встоїте (З. Тулуб);

Пробігаючи по палубі, він ухопився за ручки зенітного кулемета, бо встояти вже не міг (В. Кучер).

2. Зберігатися цілим, не піддаватися руйнуванню.

Так надвоє і розпався [палац] .. Одна тілько якось стіна, що і тепер ще стоїть, устояла (Панас Мирний).

3. тільки док. Витримати натиск, напад.

Ще, може, звіку не сходились на сих полях такії два рубаки .. Чи встоїть же Петро против здоровенного, широкоплечого козарлюги Кирила? (П. Куліш);

У праці, в муці стиснуть зуби, В боях устоять, як граніт... (М. Рильський);

[Пересада:] Ви ж бачите, що в одкритих боях не устояти нам перед ворогом! Значить, один шлях: по лісах та байраках! (Я. Мамонтов);

За гетьмана Орлик промовив. – .. Вертатися годі нам. Не встоїмо проти сил переможця (Б. Лепкий);

Він знав, що козаки помучені, знеможені боєм і, певно, не устоять (А. Чайковський).

4. Виявляти витримку, не піддаватися впливові кого-, чого-небудь.

Таке в мене серце хибке, що й не встою, як знов проситимуть та молитимуть (Марко Вовчок);

Недовірливо зиркнула [Марта] на Микошу, а він уже підійшов до дитини й замилувався. Хіба встоїть мати, коли відчує в погляді іншої людини те саме тепло, яке гріє й її власну душу? (О. Полторацький);

Ех, ці ночі, сині, полтавські, хто може встояти перед їхніми таємничими чарами! (О. Гончар);

// Виявляти силу, стійкість у боротьбі за існування.

Бо таки й нема кращого. Хоч і не забруковані тут вулиці, .. а все одно манить сюди, тягне якась невидима сила, супроти якої не встояти (М. Олійник).

5. за кого – що, заст. Заступатися.

– Вже ми за вас будемо встоювати, як за рідного батька! – говорив десяцький і тричі поцілувався з писарем (І. Нечуй-Левицький);

// що. Відстоювати.

Це вона [княгиня Ольга] в люту зимову стужу об'їхала на санях всю землю аж за Верхній Волок, доходила до в'ятської землі, устояла руську землю (С. Скляренко).

6. тільки недок., заст., рідко. Настоювати, наполягати.

Вона дуже любила гусятину, любила м'які пухові подушки й усе встоювала, щоб Терлецька дала Олесі багато гусей (І. Нечуй-Левицький).

(1) Не всто́яти на [одно́му] мі́сці – перебувати весь час у русі, маючи жваву вдачу або виявляючи хвилювання, неспокій і т. ін.

Одарка не встоїть спокійно на місці, крутиться, крутиться, підстрибує, плеще в долоні (С. Васильченко).

◇ (2) Устоя́ти на нога́х – виявитися спроможним бути самостійним, незалежним.

– Я знаю, дехто думає: от тепер їй світ зав'язаний, підрізало крильця нашій Катерині. А от я доведу, що й сама на ногах устою, і житиму добре, і дітей до пуття доведу (С. Журахович).