ухати

У́ХАТИ, у́хаю, у́хаєш і У́ХКАТИ, у́хкаю, у́хкаєш, недок., У́ХНУТИ, у́хну, у́хнеш, док.

1. Вигукувати “ух”.

“Ух, гарно! Ух, гарно!” – тільки ухає Христя, плещучи воду в розшарене личко (Панас Мирний);

Я вхопила відро з водою та й линула їй [Палажці] .. межи очі .. А вона стоїть .. та тільки: ух! ух! ух! ух! – Ухай, – кажу, – серце, ухай на здоров'ячко. Водиця холодненька, як з льодом (І. Нечуй-Левицький);

Вони [танцюристи] від часу до часу ухкали з розбурханої, майже дикої веселості (О. Кобилянська);

Колись же не так було, як тепер. Хто не вмів ухкати – той і не парубок! (Є. Кравченко);

Вищали пилки, ухкали лісоруби (М. Чабанівський);

Хтось у кінці голосно ухнув, голоси пішли врозтіч, – усі зареготалися (С. Васильченко);

Вітер надимає поли, наче вітрила, підіймає Темара над землею. Хлопець од страху тільки ухнув і випустив поли (М. Трублаїні);

// Видавати глухий низький крик (про сича, сову).

Десь зловісно ухкали сичі (М. Шеремет).

2. перен. Утворювати сильний і глухий звук.

В землянці стало тихо .. Тільки надворі тупо татакав кулемет і десь у горах ухкала одинока гармата (В. Кучер);

Як ухають, працюючи навза́води, мотори! (М. Бажан);

Три глухих вибухи один за одним ухнули під землею (О. Донченко);

Поїзд ухнув, мов парубок напідпитку (Ірина Вільде);

Важко ухкають вальцівні і врубові машини (Я. Качура);

// кого, що, розм. Вдаряти з силою.

Молодий помічник вченого не витримав і ухнув академіка .. молотком по голові (О. Бердник).

3. тільки док., що і без прям. дод., перен. Витратити все або недоцільно.

Ухнути всю зарплату;

// Пропасти, зникнути.

Ухнули заощадження;

– Ухнула книга... – Так, мабуть, ухнула, – погоджувалась тьотя Надя (В. Канівець).