учення

УЧЕ́ННЯ (ВЧЕ́ННЯ), я, с.

1. Дія за знач. учи́ти і учи́тися.

Підбільшала Оленка. Оддав Михайло в школу її. Страх охоча до вчення була! (А. Тесленко);

Товариші часом були не од того, щоб пожартувати з нього, проте мали за вірного товариша, допомагали йому в ученні, приневолювали навіть братись за книжку (С. Васильченко);

Родичі дивувались, що може бути якась така метода учення буз крику і без кари (А. Чайковський);

От закінчилося й учення, знову вернулася до дядька Пашка (Г. Хоткевич);

// Заняття з військової справи окремих підрозділів в армії, авіації та флоті.

Пообідають [некрути]. Сонце вже повернуло з полудня. Барабан туркоче, знову на учення (Панас Мирний);

При стрільбі суворий і натхненний [командир]. Повторяє приказку свою: – Прикро помилятись на ученні, Страшно помилятися в бою... (М. Гірник);

Бадьоро, як на солдатському вченні, кинув [Йонька] на плече карабін (Григорій Тютюнник);

Розпочалося зараз вчення на січовім майдані і геть далі за валами (А. Чайковський);

// Вища форма тактичної, оперативної і стратегічної підготовки військ в умовах, наближених до бойових; маневри.

2. Сукупність теоретичних положень в якій-небудь галузі знань, система поглядів на щось.

Вчення про будову речовини, в основі якого лежать уявлення про молекули та їх рух, називається молекулярно-кінетичною теорією (з навч. літ.);

// Система поглядів якого-небудь вченого або мислителя.

Своїм вченням Коперник поклав початок розвиткові астрономії на цілком нових основах (з навч. літ.);

// чиє. Система основних поглядів кого-небудь.

На Нікейському соборі .. було засуджено вчення александрійського священика Арія (з навч. літ.);

Не заперечую: тяжко учення Еллади найтонші В вірші покласти латинські і все розповісти достоту (М. Зеров);

// Сукупність основних положень, догматів якої-небудь релігії; віровчення.

Християнське вчення.

3. розм. Порада, настанова.

Я, глядячи на тебе, частісінько плачу та думаю: коли б то він схаменувся та покинув таке робити, та слухав би батькового вчення (Г. Квітка-Основ'яненко).

△ (1) Еволюці́йне вче́ння – учення (теорія) про історичний розвиток і зміни живої природи шляхом переходу одних органічних форм в інші.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. учення — уче́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. учення — (у школі) наука. навчання, д. вчиття; (Коперніка) теорія; (релігійне) віровчення, догмати; (батькове) ЖМ. порада, настанова. Словник синонімів Караванського
  3. учення — [ўчен':а] = вчення -н':а, р. мн. -ен' Орфоепічний словник української мови
  4. учення — Навчання, учба Словник чужослів Павло Штепа
  5. учення — (вчення), -я, с. 1》 Дія за знач. учити (вчити) і учитися (вчитися). 2》 Сукупність теоретичних положень в якій-небудь галузі знань, система поглядів на щось. || чиє. Система основних поглядів кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. учення — НАВЧА́ННЯ (процес передавання й засвоєння знань, уміння, досвіду), УЧЕ́ННЯ (ВЧЕ́ННЯ) розм., ВЧИТТЯ́ заст., НАУ́КА заст.; ОСВІ́ТА (піднесення рівня знань). Приїхавши в це містечко на навчання, я спершу жив у тітки (Є. Гуцало); Підбільшала Оленка. Словник синонімів української мови
  7. учення — УЧЕ́ННЯ (ВЧЕ́ННЯ), я, с. 1. Дія за знач. учи́ти і учи́тися. Підбільшала Оленка. Оддав Михайло в школу її. Страх охоча до вчення була! (Тесл. Словник української мови в 11 томах
  8. учення — Учення, -ня с. 1) Ученіе. 2) Наставленіе. Колиб то він.... слухав батькового вчення та пожалкував би моїх слізочок. Кв. Словник української мови Грінченка