учитель

УЧИ́ТЕЛЬ (ВЧИ́ТЕЛЬ), я, ч.

1. Особа, яка навчає, викладає який-небудь навчальний предмет у школі.

– А там у школі є учитель; учити буде? – Буде, моя дитино, аби учився (Панас Мирний);

От нам трапляється вчитель музики для нашої Насті (І. Нечуй-Левицький);

Спитає, було, вчитель географії .. про фауну Австралії (Б. Антоненко-Давидович);

Він чомусь нагадував генералові Петренку гімназичного вчителя географії (В. Кучер);

Скільки радощів материнському серцю від того, що він добре вчиться, що вчителі його хвалять, кажуть, що в нього є математичні здібності (О. Гончар);

– Наука ще не знає того, – зітхнув учитель (О. Бердник);

Вступати з учителем у розмови .. ми, школярі, не мали звички (Д. Бедзик);

Директор не нівечив індивідуальності вчителя, а вчитель не нехтував індивідуальності ученика (Б. Лепкий).

2. Людина, яка є авторитетом у якій-небудь галузі, яка впливає на інших, передає свій досвід, знання, служить для них прикладом.

Старші письменники – учителі наші (ніде правди діти), більш прислухалися до живої народної мови (М. Коцюбинський);

Як не згадати, що саме Римський-Корсаков був учителем нашого Лисенка, а Чайковський – його другом (М. Рильський);

Подоляк твердо пам'ятав, що, беручи новачка в їздові, заприсягся зробити з нього людину. І треба сказати, що бессарабець виправдував надії свого вчителя (О. Гончар);

// перен. Щось, що може служити прикладом, впливати на кого-небудь, навчати.

Мово рідна! .. Ти повертаєш до діяння, до життя, наснаго моя і мудрий вічний вчителю мій (з публіц. літ.).

(1) Наро́дний учите́ль – учитель сільської школи.

– Я так думаю з собою зробити: повчуся ще років зо два, та й у народні вчителі на село (М. Коцюбинський);

(2) Провізори́чний учи́тель – учитель-практикант; учитель, який проходить стажування.

Цього ж [1901] року в Чернівецькому університеті він [О. Маковей] склав докторський іспит і через рік одержав посаду провізоричного учителя в учительській семінарії в Чернівцях (із журн.).