хапливий

ХАПЛИ́ВИЙ, а, е.

1. Який поспішає, квапиться; квапливий.

– Не люблю непорядку! – покрикувала вона, намагаючись не відстати від хапливого батька (О. Ільченко);

Бійці носили ящики з мінами, розпаковували гранати й ділилися ними, запасались патронами. Всі були збуджені й хапливі (О. Гончар);

// Який виражає квапливість.

До гурту ввійшов ще один добродій – Іван Давиденко. Се був товстенький чоловічок з швидкими очима, .. з хапливими рухами (Б. Грінченко);

Волоцюга обережно одклав набік книжки, ніби збираючись ще раз заглянути в них, і хапливим голодним поглядом окинув харчі (П. Колесник).

2. Який робиться, відбувається, виконується швидко, з поспіхом, квапливо.

В пригороді запівніч кипіла хаплива робота: підсипали вали, .. лагодили вози, клали прямо долі безнадійно підбиті гармати (М. Старицький);

З золотих рам на стінах .. поглядав веселими чорними очима козацький гетьман Байда Вишневецький з густою чуприною на підголеній голові, з сагайдаком в правій руці й неначе сміявся з Єремії, з його хапливого виїзду (І. Нечуй-Левицький);

// Не підготовлений як слід, надто поспішний.

Не зважившись на хапливий шлюб, Марина не хотіла, проте, втратити своє щастя (Л. Дмитерко).